Хочу сьогодні вас познайомити з материком Уллерге з антиутопії "Розірвана Душа"

Також надаю невеликий уривок з кгини:

Тихо цокав годинник, вириваючи її зі сну. Клер сіла на дивані, і сонним поглядом окинула кімнату: тепле світло настінних ламп розфарбувало стіни у ніжні пастельні кольори, білий стіл вздовж стіни, полиці книг до самого верху та крісло качалка несли в собі затишок. Дівчина, огорнувшись ковдрою, підійшла до полиць, здивовано роздивляючись назви книжок. Усі ці назви були їй знайомі, начебто хтось переніс її бібліотеку сюди.

– Здивована? – Лекс зайшов у кімнату й підійшов до дружини. Він посміхнувся, коли дівчина притулилася до нього, наче його обійми могли сховати її від світу. 

– Невже це той будинок про який ти мені казав? 

– Так, шкода, що ти побачила його саме в цій ситуації. – Лекс ніжно провів великим пальцем вздовж тендітної долоні коханої. Замотана в товсту ковдру вона нагадувала йому маленьку ластівку. 

– Тут така тиша.

– Стіни кімнати вкриті сплавом мітаку. Якуб дістав його. 

– Лабораторії Тормага? – Клер зніяковіла під поглядом чоловіка. – Я здогадувалася. Він завжди знав про дії раніше чим вони траплялися. Не хотіла тебе бентежити. 

Лекс тихо розсміявся, відчуваючи курйозність ситуації, він охопив обличчя дружини долонями й притиснувся до її чола. В темно –зелених очах чоловіка горіли вогники сміху:

– Пташеня, невже ти все ще вважаєш що я не знаю як саме ти допомагаєш підпіллю? Ось що мене бентежить. Але я розумію, можливо не все. Але набагато більше ніж ти гадаєш. – Лекс всміхнувся на те як потемнів погляд дружини від здивування. – Ластівка моя, я мушу наглядати, щоб ти не спалила свої крила. Завжди. 

– Невідомість була б для тебе безпечнішою. Я…

– …все ж таке саме мале пташеня. – Лекс, поцілував тремтячі пальці дружини, – Будемо змінювати світ під нас? 

Клер посміхнулася і притислася щокою до грудей чоловіка:

– Будемо.