Капітан Стриженко не такий вже "хороший хлопець", яким хоче здаватися. Не вірите? Тоді читайте продовження "Його маленька сильна дівчинка"

- Куди йти? – замість вітання схвильовано спитав поліцейський, скидаючи кросівки.

- У кімнату. Давай швидше, - його знервованість за мить передалася і їй. Оскар, не бажаючи плутатися під ногами, відступив на крок, принюхуючись до рудого згортка на руках поліцейського.

- Йди вперед – покажеш, куди покласти, - мотнув головою Ігор, і Даша слухняно ступила у кімнату. Те, що сталося далі, в голові не вкладалося. Варто було їй переступити поріг, як Ігор блискавично розвернувся, кинув кота в коридор, та так, що тварина незадоволено зашипіла, й закрив за собою двері.

Оскар в ту ж мить кинувся на двері, намагаючись врятувати господарку, але марно – ті були занадто міцними, і він лишився в коридорі. Клацання замка прозвучало для Даші наче падіння леза гільйотини – глухо й смертельно небезпечно. Чоловік повернувся до неї обличчям, і дівчина відсторонено помітила, як сильно змінився вираз його обличчя – тепер замість хвилювання на ньому була лють, а в очах плескотав чистий гнів. Від страху забула як дихати, й про те, що можна кричати й пручатися. Розуміння того, що вона знову попалася в ту ж саму пастку з людським ставленням та довірою, душило.

Тим часом Стриженко зробив крок до неї. Його кулаки були міцно стиснуті, наче стримувався з усіх сил, щоб не вдарити.

- Ти що, геть розум втратила, чи просто по життю така прибацана?! Невже гадала, що якщо постійно крутишся поруч з правоохоронцями, то тобі все з рук зійде?! – прогарчав він. Голос був жорстким й бив, наче батіг й Даша в першу ж секунду зрозуміла, про що він говорить, але ані пояснити щось, ані бодай поворухнутися не могла. Тіло заціпеніло від страху й розуміння - вона лишилася сам на сам з ним, і тепер немає жодних перепон для того, щоб чоловік міг з нею зробити будь-що. Серце шалено калатало в грудях, а дихати ставало важко. Дівчина чула слова й розуміла їх, але сенс йшов повз, гублячись у паніці, яка накрила з головою.