Анонс і знижка!

Вітаю, мої любі!

Я до вас сьогодні з приємними новинами. Попередня історія закінчилася (якщо ви досі не читали - категорично раджу, бо це щось неймовірне (за відгуками читачів:)). Але я не залишу вас без нової книги. 

Отже, вже в четверг, 1 вересня, на Букнеті стартує моя новинка у жанрі сучасного любовного роману. Кілька слів про книгу. 

Писати слр, оминаючи реалії, в яких ми зараз з вами живемо, на мій погляд, неможливо. Та справа в тому, що особисто мені важко органічно вплести у твір війну. Про це, мабуть, треба знати трохи більше, ніж просто мій досвід. Але і залишити за дужками - теж не варіант. То що робити? Вихід є. І його ви побачите вже за кілька днів, коли, сподіваюся, прийдете познайомитися з новими героями. А зараз анонс!

Точка неповернення

Захищаючи країну, він втратив найдорожче – свою родину, яка загинула під обстрілами. Це його зруйнувало. Вона втратила чоловіка на війні, залишилася сама з сином. Чоловік і жінка… Обидва скалічені жорстокою реальністю. Але що станеться, якщо вони зустрінуться там, де ніколи не перетнулися б їхні шляхи? Що, як ця зустріч стане точкою неповернення? Для кожного з них – шанс почати все спочатку або втратити себе остаточно.

І уривок:

Йшла темними вулицями, насолоджуючись прогулянкою попри втому в ногах. Ліхтарі розганяли пітьму, створюючи романтичний настрій. Вікторія бездумно рухалася знайомими шляхом через парк. Навіть серед ночі вона не боялася тут ходити. В сумочці завжди був пістолет. Стріляти її навчив чоловік, а коли після війни прийняли закон про легалізацію зброї, вона все оформила. Так, думалося їй, часточка коханого завжди поруч і  захищає її. На щастя, скористатися не довелося. Район тут був спокійний.

І ніби на заперечення останнього твердження з-за кущів, що слугували спинкою лавки, вигулькнула чорна тінь і кинулася під ноги. Вікторія скрикнула, схопилася за сумочку, але не встигла нічого дістати. Тінь рухнула перед нею безвільною масою і застигла у нерухомості.

Так само завмерла і Вікторія. Гарячково міркувала: обійти його і побігти куди очі понесуть, чи пристрелити, чи викликати поліцію, чи надати допомогу.

Останнє, підкріплене багаторічною робочою звичкою, взяло гору. Віка обережно обійшла тіло з усіх сторін. Жовте світло ліхтарів дозволило тільки роздивитися, що це тіло явно людське, вірніше, напевно чоловіче.

Вона присіла, нахилилася.

– Гей, – торкнулася плеча, – ви живі? 

У відповідь пролунав стогін.

У ніс їй полетів “аромат” перегару і дика суміш запахів бездомного.

– Ясно.

Вона підвелася. Наклюкався та й по всьому. До ранку проспиться і буде як скельце.

Та тіло поворухнулося, перевернулося, підставляючи під світло кудлату голову, зарослу бородою, та блискучу темну пляму, що розтікалася по всій верхній частині курточки.

– Твою ж… – вилаялася Вікторія, упізнавши сьогоднішнього пацієнта, якому вона так і не надала належної допомоги. 

І ось до чого це призвело.

***

Не забудьте підписатися на мою сторінку, щоб не пропустити прем'єру та наступні оновлення!

Ще маю маленьку приємність - знижку на одну з моїх (і ваших) улюблених історій "Будь моєю дівчиною". Скористайтеся нагодою придбати книгу за зниженою ціною!

Мої любі колеги теж підготували для вас знижки:

Примха Агати

Мій норовлиий зведений брат

Чекаю на вас, мої любі читачі! Без вас немає автора - не забувайте про це. Я вас люблю і ціную!

Щиро ваша Ліна Алекс