Перша частина антиутопіі "Розірвана Душа" закінчилася на самому цікавому. 

Чи спіймає "Око" Іммарі? Та що буде з опопром? Завтра вийде новий уривок, не пропустіть!
Ось як завершилась перша частина книги:

"

Щось липке розтікалося асфальтом. Немов пластилін тяглися хвилини. Тиша заповнила собою простір. 

Хотілося вирватися. Розірвати руками це павутиння часу.

Чийсь крик рвався з грудей. Десь вдалині, наче з іншого світу, долинали голоси. Не розуміла їх, вони простягалися на довгі голосні.

Щось холодне падало на руку, текло по щоках. Тремтячими руками рвала на собі білий одяг. 

Десь у глибині цього ранку чувся гулкий стукіт, постаралася відмахнутися від нього, десь птахом майнув здогад, що це її серце. 

Пальці відчули кров.  Немов дикий звір чула, божеволіла від неї, але погляд зелених очей чоловіка стримував її.  Наче пробиваючи бетонну стіну, десь пролетів крик, чий він був, не мало значення, не її, вона знала це. 

Пальці автоматично мазнули по щоках. Усмішка чоловіка змусила і її посміхнутися. Нема сліз, не було їх ніколи. А тремтячі руки намагалися намацати биття його серця. Воно тремтіло, нервово, але так наполегливо. 

Лекс з усмішкою витер кров із рота, болю не було, вже не було. 

Він був її частиною,  світом. 

Широко відкриті очі дружини тягнули його у глибину її болю. Йому хотілось сказати, що вона витримає. Але він не міг брехати. Кров заповнювала легені.  Майнула думка, що це все, але щось диким звіром встромило кігті в його душу, тіло. Нервова агонічна дрож пробила його тіло. 

Чутно біло як цокотить годинник.  Але в якому світі? 

Повітря наповнювалося їдким запахом смерті... тільки двоє бачили й відчували це. Клер з відчаєм спостерігала за тим як життя покидає зелені очі Лекса. Вона схилилася над ним, намагаючись повернути його серцебиття.

– Дихай… будь ласка, дихай… Дихай…

Якуб увірвався у натовп, підмічаючи як починає змінюватися настрій людей навколо. Він сам відчував як хвиля люті та болю настигає його і змішує почуття. Лишає його власних. Чоловік присів біля Клер, заглядаючи в посіріле обличчя. Відчув як завмерло серце, коли очі іммарі перетворилися на дві чорні безодні. Якуб зняв з себе пальто і накинув її на дівчину, ховаючи скривавлений одяг. Встиг помітити як прибувають машині поліції. Простяг візитку одному із детективів і мовчки піднявся за Клер на руках. 

Якуб прикрив її обличчя, кинув швидкий погляд на застиглі очі друга, і мовчки пішов повз натовп. 

 Почув чийсь надривний плач, але не обернувся. Він знав, що через пів години емоції Клер підберуть під себе весь сектор Ірр. 

Чоловік поцілував дівчину в волосся і сів у шатл. 

Часу на те, щоб сховати її в нього майже не лишилося"