Дорогі друзі, додано нову частину у книзі "Чужий спадок". Фінал історії вже зовсім близько. Тому деякими підсумками можна ділитись вже тепер.

Починаючи роботу над книгою, я планувала, що у читача підуть мурахи по шкірі через ту силу, з якою доведеться мати справу героїні. Нестерпний дух мав так попсувати нерви, що навіть читачі зітхнули б з полегшенням, коли той повернувся б якнайдалі у ліс.

А що ж вийшло в результаті? У моїй авторській уяві образ духа Скарбника дедалі більше набував рис милого, смішного, трохи капризного створіннячка. Як такого не полюбити читачам? А ті, хто читає цю книгу дітям, питають: "Невже ти зможеш відправити Скарбника до лісу? Дітям шкода..." Та й мій син від нього в захваті...

Загалом, вийшла історія не з жахами, а з гумором. Але особисто я не засмучуюсь, бо ж Скарбник вийшов - просто няшка! І вже дуже скоро ми всі дізнаємось, чи відправить його героїня назад до лісу.

Уривок:

— Ну все! Годі вже! Я більше не маю терпіння! — зіскочив зі стільця Скарбник.

Коли клубки сплутаної шерсті вирізали, процес вичісування пішов значно активніше, що, як виявилось, дратує духа.

— Ще трохи лишилось! — змахнула руками Настя. — Йди сюди! — потягнулась до нього щіткою, що принесла сьогодні з собою.

Як підозрювала Ірма, призначена вона була для собак, але Скарбнику про таке знати не обов’язково.

— Прибери від мене руки! У мене вже очі від тебе сіпаються! — розійшовся Скарбник, аж шерсть дибки стала і очі почали світитись.

Настя вже підскочила з місця і збиралась щось сказати. Та Ірма її зупинила, взявши за руку.

— Скарбнику, а якщо я дам тобі телефон? — спитала у духа.

І, як би дивно це не виглядало, він миттю заспокоївся і так посміхнувся… Ледь у долоні не плескав.

— Давай. І робіть зі мною, що хочте! — всівся знову на стілець.

Ірма увімкнула на телефоні мультфільми і дала його Скарбнику.

Настя спостерігала за цим з широко розплющеними очима.

— Перед сном я розповідала йому, як ми тут зараз живемо. От тепер загорівся усе вивчити, спробувати, освоїти… І почав чомусь з мого телефону, — зітхнула Ірма.

— Так… — теж опустилась на стілець подруга. — А ще кілька днів тому ми жили абсолютно нормальним, навіть трохи нудним життям. Сьогодні ж, ніби в паралельну реальність потрапили. Навіть не віриться, що це все відбувається насправді. Здається, що прокинемось, а ніякого Скарбника і не було… — продовжила його чесати.

— Сама не вірю, що це відбувається зі мною, — похитала головою Ірма, дивлячись, як Настя старанно працює над зовнішністю духа.

Скарбник вже не звертав уваги на те, що йому смикають шерсть, щось трохи ще підстригають. Він повністю зосередився на телефоні, аж облизуючись. Комедія просто!