Хіба в раю помирають, і кого питати про свою долю?

https://booknet.com/uk/book/ya-rektor-nasha-tamnicya-b399328 Я, РЕКТОР І НАША ТАЄМНИЦЯ

"-В парності ти живеш, наче у вашому людському раю. - казав пан ректор, прикривши очі. - В ній все дуже чисте, радісне, наївне, і пара любить тебе без міри. Припустимо, ти накажеш своїй парі померти. Просто так, по приколу. А вона вже лежить перед тобою мертва.

- Чому? - відсахнувся паж. - Я нікому такого б не сказав. Це жорстоко, хоч може й справедливо для декого. - і він злісно глянув на мене. - Це дуже жорстокий і дурний прикол. І це незаконно й естетично неправильно. То вже якась сентиментальна балада виходить…

-А парність приколів від наказів не розрізняє. Твоє слово для неї і є закон. Ти сказав їй помри, і твоя пара, не замислюючись, просто від любові до тебе одразу й померла."

Здається паж зрозумів, що накоїв, віддавши в руки некромантового сина свою таємницю. Невже тепер все пропало?

Звісно ні, бо все уже під контролем пана ректора і його коханої адептки .

Оновлення після 24:00.

Історія завершується. Тож ті, хто читає тільки готові книги, може приєднуватися.

І це безплатно

З питань власної долі слід звертатися до свого серця. Воно, мудре, стукає від першої нашої секунди до останньої – як досвідчений радист, що посилає в ефір важливі зашифровані повідомлення. Чому ми довіряємо будь-кому, крім себе?

(Е. Сафарлі)

https://booknet.com/uk/book/ya-rektor-nasha-tamnicya-b399328

Пан ректор завжди слухає своє серце, а його талановита секретарка завжди намагається не слухатись власних почуттів. Хто з них правий - не знаю. Але врятувати магію вони можуть лише разом.