Є такий тип чоловіків, які завжди звертають на себе жіночу увагу, причаровують ідеальною підкачаною фігурою, вродливими рисами обличчя, статусом, неабиякими статками і добивають харизмою, як контрольний постріл в серце.

Данило Ольшанський звик, що жінки на нього заглядаються. Вони дають – він бере. Ніяких зобов’язань, серйозних стосунків, цнотливих дівчат, з якими мороки по горло, чи не най дай Боже кохання. Але одного разу система дала збій. Мало того, що зухвала, горда, незаймана, так ще й не розтанула при першій зустрічі. І все, підступне кохання довго розставляло для нього пастки, таки попався. (цим він мені дуже нагадав мого Ярослава з книги "Він тебе програв. Ти тепер моя", передплата на яку завершиться буквально на днях і ціна на книгу зросте)). 

Головнаж героїня, Руслана, дівчина, яка вміє малювати прикольні шаржі, яка засинає в тролейбусі та уникає вечірок – міцно засіла колючкою в думках Данила. Вона воліла б ніколи його не знати, бо надто багато навколо нього дівчат та таємниць. Але раз у раз він змушує її ніяковіти своїми попелястими очами, дотепними жартами та турботою, яку Руся відмовляється приймати, бо є дві вагомі причини. Данило її викладач, а ще її рідна тітка пов’язана з цим хлопцем дуже дивною історією. І, здається, що у кохання для цих двох є свої умови…

(далі є клікабельна картинка)

ЦИТАТА З КНИГИ

— Дихаємо свіжим повітрям? — З-під зеленої арки раптом виринає брутальний тип скандинавської зовнішності в досить стильному прикиді і сідає поруч зі мною ніби інших лавок немає. Мало того, ще й пачку цигарок дістає.

— Здрастуйте, приїхали! Тютюновий терорист! Я не збираюся дихати цією поганню! Крім тебе тут що більше нікого немає? — Не знаю, чого це я так на нього накинулася, напевно, тому що у мене стійка ворожість до самозакоханих красенів. По ньому видно, що він дуже високої думки про себе.

— Які ми ніжні та правильні, — зітхаючи, ховає пачку назад до кишені. — Із такими принципами треба сидіти вдома. Тому що за дверима рідного гнізда купа людей, які можуть зіпсувати не лише повітря, а й життя, — у нього гарний голос, глибокий, оксамитовий, манливий. І дивовижні очі. Я навіть обомліла, коли він на мене зиркнув! Насиченого попелястого кольору з темним обідком. І безсовісно пухнасті вії. Тьху, ще не вистачало почати його роздивлятися та оцінювати. А він, мабуть, вже приготувався, що я зараз нахапаюся його феромонів, пущу слину і розтану. Не на ту напав!

Щиро запрошую до історії "Не можу без тебе"=))

Цікава і весела, я люблю такі, і вам теж має сподобатись =))
Ваша Влада =)