Спостерігач, мандрівник, воїн

Працюючи над своєю книгою про Джима Роуда, я замислююся над деякими речами. Коли ми щасливі, ми розуміємо, що це є відповідь на всі питання. Коли ми щасливі – у нас більше відповідей і менше самих питань. Але це настає не так і скоро. І цей шлях є досить природним. 
Кожна людина повинна пройти певні етапи, як і герой моєї книги. Спочатку – спостерігач, потім – мандрівник, авантюрист. І лише потім – воїн.

Завжди цікаво, як люди перемагають свої страхи, як багато може витерпіти людина, і якою сильною вона може стати. Наші проблеми шукають нас, підстерігають, коли ми залишимося одні, і переконають у тому, що ми з ними віч-на-віч, і справжніх друзів у нас немає. І це властиво людям.
Герой моєї книги на самому початку отримує шматочки свободи, яку він так відчайдушно жадає. Він ще не знає, що робити, щоб його життя стало трохи кращим і легшим, щоб він зміг вільно дихати. І він торкається цієї свободи на маленькі миті, не знаючи, як домогтися її, що зробити, щоб отримати її.

Я був таким самим аутсайдером, як і головний герой. У ті часи я лише підсвідомо розумів, що потребую повного перезавантаження, що так і народився цей роман. І десь усередині себе я розумів, що усамітнився у свій вигаданий найкращий світ, щоб у ході перегляду фільмів, читання художніх романів послідовно шукати відповіді на тисячі питань, що витікають від одного, величезного, величезного питання десь усередині: як мені жити в цьому світі?
Я читав науково-фантастичні статті, історичні, сенсаційні новини, теорії та версії, романи та нон-фікшн літературу. Як казав Кінг: коли все погано, здавайся та йди до бібліотеки. І тоді був саме такий час. Нічого не повторюється двічі.
Мені не вистачало добрих спогадів зі школи. З дитинства. Бракувало яскравих подій у житті. Подорожі. Так народилася ця книга.

Ну що ж, приємного прочитання. А я перекладаю наступну главу)