Невеличкий арт до наступної глави "Лукомор'я"
Потроху починаю здіймати завісу над минулим Валерії, додаючи деяких деталей з минулого Колвіна та його діда.
Невеличкий фрагмент:
Дракон спустився на величезний майданчик у горах, і я вперше в житті побачила, як сонце викочується з-за скелистого обрію. Я завмерла, з захопленням вдивляючись в заграву, що народжується: темно-багряна верхівка денного світила поступово фарбувала у червоно-вогняні кольори гірські вершини, повільно змиваючи над ними й заливаючи надалі все більш світлими іскристими променями. Рідкі хмаринки були схожі на палітру художника, що розтер по ній усі відтінки червоного в його переливах до рожевого. Видовище було грандіозним, й дуже хотілось додивитись це дійство до кінця, та пальці Ігоря трохи стиснули мої плечі:
– Лєрка, обіцяю, ми ще не раз помилуємось й світанком, й заходом усюди, де тобі захочеться. Та зараз мені потрібно спішити. Чим швидше я роздобуду кров глотника, тим швидше займусь протиотрутою.
3 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиКлас! Лєрка така яскрава!))
Юлія Міхаліна, Руденька))
Це ж Лєрка така руденька? Ато я Бена Барнса в ролі головного героя постійно бачу, коли читаю, а Про образ Валерії майже не думала))) Оце яскрава жінка з характером)
Лоре Лея, Так само: моє уявлення далеко не завжди співпадає з тим, що бачить автор. Чим книги й класні: можеш уявляти кого захочеш))
Уособлення долі тут буде? Бо дуже вже вона за Валерію взялась!
Ярослава Волкова, Не знаю, але подумаю над цим))
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати