Вітаю, мої любі!

Почну з приємностей… сьогодні діятиме знижка - 10% на книгу в передплаті “Кохання під забороною”. Тому з’явилась непогана можливість придбати її за нижчою ціною))).

Анотація:

Одна ніч повністю змінила її життя. У внормований графік та заплановане майбутнє увірвався він і, як буревій почав руйнувати всі стіни, які вона будувала до того. Вона його не чекала, тим більше їй зовсім не потрібні були ні його почуття, ні його кохання…

Він йшов по життю легко, не затримуються ніде і ні з ким. Аж поки не зустрів її, жінку, яка віддзеркалювала кожен його вчинок, кожну його думку. Він, не привиклий займати другорядне місце в життя жінки, зіткнувся з такою халепою… ніколи не думав, що раптом перетвориться з завидного нареченого на таємного коханця, секрет, який потрібно приховувати від сторонніх…

Ну й знайомство з історією… коротенький шматочок:

- А знаєш, Черницький? Моя пропозиція уже не дійсна! Збирай свої речі і котись під три чорти!

Роман ніби мене й не чув, навалюється всім тілом на мене, підминає під себе і в губи видихає:

- Впевнена, крихітко?! – мить чекає, ковзає своєю рукою по моєму стегну, - Хочеш, щоб це була наша остання зустріч?

- Дуже на це надіюся! – шиплю йому у відповідь, - Злізь з мене. І котись звідси. Не хочу тебе бачити.

І як я могла подумати, що ми можемо до чогось договоритися? Знайти спільну мову? Цей чоловік не збирається мене слухати! Він вже сам собі все вирішив… І нехай…

Роман ще з хвилину залишався в тому ж положенні. Спробував мене поцілувати та я відвернулась. Все тіло ніби закам’яніло. Я була ображена і зла. Хотіла, щоб він нарешті пішов. Катання на цих емоційних гойдалках мене втомило, відверто – просто почало нудити від цього.

- Як знаєш… - нарешті кинув він, відсунувся та почав шарудіти в темноті.

Це все уже було… тільки до навпаки… тоді він мене залишав палаючи праведним гнівом, цього разу — я його гоню…

В нас нічого не вийде. Він не слухає мене. Навіть не хоче почути! Почуваюся гидко… ніби наплювали в душу. Ні я цього не хочу! Я вже стала залежна від нього! Піддаюся, тільки пальчиком помани! Ні, це мені точно не потрібно! Все в ньому зачіпає в мені давно заржавілі струни…

Я знову почуваюся невпевнено, знову перчить в горлі від безпорадності… так краще. Хай йде!

Заглядайте на вогник))) 

Ваша Ліка Радош