Поки я не здулася, стараюся активненько публікувати вже написані розділи "Кайранту" і поповнюю свою бібліотеку з надією вернутися до активного читання трошки пізніше. Іноді мені здається, що праця письменника це найнайнайнедооцінена праця у світі, бо всі пожинають плоди у вигляді красивенької книжки з текстом, а мало хто, хіба що інші автори, знають, скільки кропітливої праці стоїть за акуратним, вичитаним текстом, який приємно читати, за героями, за якими хочеться спостерігати, за круто продуманим світом та лихо закрученим сюжетом. 

Роки праці, нервів та проігнорованих інших задач. 

До мене це дійшло дійсно нещодавно, мабуть, зі вступом в універ, бо раніше для мене книги з будь-якого ракурсу це швидше хобі, приємне мені, я його люблю і все таке. Потім таке прозріння, і зараз до книжок, особливо які я можу читати безплатно з усіма плюсиками в карму. Якщо я читаю, я можу зробити свій мінімум: якщо не платити за твір, то можу сказати дякую, поставити лайк/зірочку/пташечку/галочку/щотамщеможнапоставити.  

І це приємно як для мене, так і для автора. 

Всім цьомки в обидві щічки і ловіть цитатку з нового розділу: 

— Мила дівчина має надто багато грошей?

— Тобі здалося, — я стрепенулася, відчувши, як по спині стікає піт. В темряві не було видно чітких рис обличчя. Тільки розмитий силует. — Тобі здалося, що я мила. Темно, що поробиш.

— Я бачив тебе вчора у пабі. А сьогодні ти вже тут. Мандруєш?

Мій смішок, який вирвався з горла сам по собі, злякав навіть мене.

— Якщо я в могилу піду, ти за мною прослідкуєш? — я схопилася за руків'я його кинджала, щоб відтягнути від шиї, але він тримав сильніше. — Чого тобі?

Холодна стіна пекла в спину. Я заледве дихала, стараючись менше рухатись.

— Мені треба дізнатися все, що тобі розповідав Капітан, — видихнув він, і я зненацька зрозуміла, що він всміхається. Ні, скалиться. — Герцогине.