Палкий всім хеллоу! 

Я знову з'явилася туть і навіть не запилена. Чесно, навіть не думала вертатися до письменницької діяльності і взагалі писати далі для публіки, а не тільки у себе в мріях, але що маємо, те маємо. Минулої неділі я із завмиранням серця опублікувала пролог до роману "Кайрант", навіть не сподіваючись, що туди хтось зазирне, бо насправді цей твір для мене досить експериментальний :) Пишу його чисто від душі, без всяких мовно-стилістичних нагромаджень, аби знову увійти в літературний кураж (звучить-то класно!) А тим паче тематика для мене досить незвична - піратське та аристократичне життя, пригоди та, певна річ, любоффф. 

Але бачу, що вісім сонечок уже додали його до бібліотеки, тому сьогодні публікую перший розділ ❤ і кидаю сюди уривочок: 

Ті відпустила мою руку, і я, трохи знітившись, підійшла до низьких дверей паба, розчинених навстіж. Усередині панував хаос, крики, шум, регіт, на підлогу лився алкоголь різних видів та ціни. Стук дерев'яних кухолів об столи, пересування бочок, голоси — все зливалося в шалену какофонію після спокійних вулиць Лондона. Мене штовхнули, хтось зачепив плечем, а потім я відчула чиюсь руку у себе на спині. Подумки абстрагувавшись від усього, я поповзла вперед. Ті чіплялася за вузол ззаду. Свічки залишали плями на стінах, поки весь задушливий простір тонув у темряві. Було так гидко від цих брудних моряків та звичайних бідняків, що звивалися, підхоплені у вогні сп'яніння, що я ледь не зіщулилася ще більше.

Коли я дісталася до Біллі, відчула несподіване полегшення, ніби Ті позаду перестала мене душити і майже тягнути назад.

— Рейвен!

Він потягнувся до мене, його рукав порваної сорочки задерся, оголивши знак двох схрещених кісток.

Пірат.

Всім дякую, мирного неба і бай-бай ❤