Вітаю, любі читачі!

Роман "Зів'ялі серця" офіційно завершений! Ця книга забрала у мене багато сил і водночас допомогла мені трохи зцілитися, повернула бажання писати і натхнення, яке різко зникло 24 лютого.

Коли з'явився задум, я ще не знала точно, як почну книгу, але вже знала, як завершу її. Можна сказати, ця історія почалася з фіналу. Ті, хто його вже прочитав, думаю, розуміють, що інакше й не могло бути.

У "Зів'ялих серцях" чимало особистого для мене і, думаю, для багатьох з вас. Хотілося б багато зараз сказати, але боюсь, буде спойлер для тих, хто ще не дочитав або ще міркує, чи читати.

Знаєте, коли анонсую новинку чи просто розповідаю про свою книгу, я ніколи не пишу: "ця книга не залишить вас байдужими". Написати таке - маніпуляція і брехня, бо у кожної людини різний особистий досвід, різні зацікавлення, різний поріг чутливості (зараз у мені говорить людина з журналістською освітою, яку вчили ніколи не писати того, в чому не можеш бути впевненою). Так от, я ніколи подібне не пишу, але наразі готова сказати принаймні так: малоймовірно, що ця книга залишить вас байдужими. Просто тому, що зараз у всієї країни є "спільний особистий досвід", якого торкається ця історія.

До речі, цікавий факт. Своєрідним гімном до книги я б назвала пісню Був'є "Закохані". Цю думку підказала мені читачка (щиро дякую за це!), а я згадала, переслухала і зрозуміла, що так і є, пісня ідеально підходить. (До речі, вона особлива для мене ще з двох причин. По-перше, я давня фанатка Олександра Положинського і його творчості. По-друге, це саундтрек до фільму "Жива", на який ми з моїм майбутнім чоловіком пішли на нашому другому побаченні, це був перший фільм, який переглянули разом, і один з небагатьох, які змусили мене плакати).

Хочеться написати ще багато, але пропоную краще зайняти час читанням "Зів'ялих сердець" тут. Або ж зазирніть до новинки "Королева-рабиня" тут. І неодмінно чекайте новий сучасний любовний роман "Любий недруг", який теж вийде незабаром!

Наостанок хочу подякувати усім, хто був з Любою і Святославом впродовж всієї тридцять однієї глави. Дякую, що прожили разом зі мною і героями цю історію. Дякую за зірочки, коментарі, нагороди. Сподіваюся, історія залишилася у ваших серцях! Тож бажаю вам, любі читачі, залишатися мужніми у такий непростий час війни, знаходити відраду в гарних книгах і рідних обіймах, не забувати про ненависть до ворога, але й продовжувати дарувати любов найріднішим. Ми обов'язково переможемо це велике зло, настане час для світлих історій без сумних фіналів! Бо, як я вже й написала, зло боїться хоробрих, коханих і вільних.

Слава Україні!