Не поспішайте казати: «Так, звісно», давайте обдумаємо і зазирнемо глибше.

Припустимо ситуацію: ось ви з коханим/коханою дружите ще з однією сімейною парою. І якось дізнаєтеся, що у свій вихідний ваша друга половинка хоче самостійно заїхати в гості до приятелів. Щоправда, одного з них вдома не буде.

Чи не залунає у вас всередині сигнал тривоги, якщо ви зрозумієте, що ваш чоловік їде зустрічатися зі спільною подругою наодинці, або жінка – з другом? Ми тут не про необхідність довіри, це й так зрозуміло, а про щиру реакцію на подібну звістку. Можливо, в ній і ховається правда?

В мене особисто з роками залишився лише один близький друг іншої статі, але наше спілкування давно вже не включає зустрічі «в реалі» тет-а-тет. Я замислилася про причини цього під час написання одного з оповідань у збірник. І зрозуміла, що ми просто не хочемо давати своїм коханим людям приводу хвилюватися. Та й собі теж, напевно)

А ось моя героїня в дружбу між чоловіком і жінкою взагалі не вірить, бо в свого «друга» палко закохана. Вона все чекає, коли ж він розгледить в ній потенційну супутницю, але ризикувати відносинами, зізнаючись в симпатії, боїться. Тут на горизонті з’являється інший чоловік і дівчині потрібно вирішити, чи здатна вона відпустити надії про стосунки з коханим другом. 

Мені цікаво, який ваш досвід дружби з представником іншої статі? Чи вірите, що вона може існувати без несвідомої симпатії?