Охоронець для розбитого серця

Добрий вечір, дорогі читачі)

Нещодавно натрапила на прекрасну історію. 

Колишні, що зустрілися через багато років. Їхнє життя вже давно пішло вперед, що здавалося б повернути минуле й неможливо. Та й доля звела їх знову тоді, коли навколо чатує небезпека, а інтриги сплітаються настільки майстерно, що хто знає чи зможуть вони виплутатись з того становища. Героїня оточена недругами, колишній коханий вдає, що й зовсім її не знає, а вона являється для нього черговим завданням…

Емоційно, небезпечно, пристрасно… все це в романі Єви Райн “Охоронець для розбитого серця”

Цікавий уривочок:

Єгор сідає поруч. 

– Я все владнав з твоїм… чоловіком. Але завтра ми маємо бути в “Джерельниці”. – ошелешує мене він. 

– Владнав?! 

– Я сказав Івану, що надто дратую тебе і ти поїхала в “Джерельнцю” сама. 

– О, ну тут ти не збрехав! 

– Залишимо на потім наші особисті проблеми. Ситуація серйозна, і нам потрібно вийти з неї з найменшими втратами. 

– Я не збираюсь нікуди їхати. 

– Я розумію, чому ти вирішила втекти. Я допоможу тобі розібратись з усім цим, що на тебе звалилось. Але мені потрібна і твоя допомога. 

– А мені потрібно, щоб мене залишили в спокої! Якого біса ти приїхав сюди?! Чому знову не зник, як п'ять років тому? 

– Я нікуди не зникав. І можу все пояснити. Та тільки зараз нам не до цього, є нагальніші проблеми. 

– Проблеми? Це ти так жартуєш? Те, що ти залишив мене, навіть не пояснивши нічого, ти називаєш проблемою?! – від люті мені хочеться вдарити його. Може хоч так прийде до тями і вийде нарешті зі свого анабіозного спокою! 

– Ні, я неправильно висловився. Взагалі все, що було з нами – неправильно. 

– Он як? Тоді якого біса ти тут?! – різко підіймаюсь, мої руки, наче живуть своїм життям, тягнуться до нього. Та Єгор одним рухом перехоплює їх, обидва зап'ястя затискає однією свою рукою, легко притягує мене до себе. 

– Я тут, щоб допомогти тобі. Щоб виправити все, Інго! 

– Виправити? Це звучить, як “оживити мертвого”! Надто пізно виправляти! Розумієш?! 

Від болю та безумного коктейлю почуттів, де лють змінюється жалістю до себе, а бажання видряпати йому очі – на нестримний потяг заховатись в його обіймах, струмками біжать сльози. Єгор притягує мене до себе, притискає до грудей, ховає своє обличчя в моєму волоссі. Обережно, все ще не відпускаючи моїх рук, проводить вільною по спині. Заспокоює, руйнує всі мої спроби відсторонитись. Тільки він і його обійми. Його запах і мої руки в його…