Хорошим дівчаткам потрібні поганці чи навпаки?

Привіт, красуням - читачкам)))

Ділюся з вами відгуком на книгу, яку читаю у процесі створення)) Останнім часом жахливий нечитун, але ця книга...о, ця книга затягнула з першого речення)))

Спершу мене зацікавила обкладинка. Доволі звичайна для друку, але дуже незвична для Букнет)) А я люблю саме такого варіанту обкладинки)) Тож, ну і вперед читати) Затягнуло, цікаво) Чесно кажучи навіть анотації не прочитала, одразу у вир, ще досить короткий вир (ех, шкода), але такий цікавий. Не хочеться переказувати сюжет, адже буде якось не те, зате! хочеться поділитися сценою яка дуже потішила)))

Уявіть, що ви вступили в універ, у вас за спиною таємниці, ви від чогось тікаєте... Уявили? Приїхавши на навчання й заселившись в гуртожиток ви зустрічаєте хлопця, який дуже хоче допомогти нести вашу валізу. Але у вас в житті все через одне місце, тому вам дуже хочеться тиші й спокою, тож ви поводите себе доволі нахабно. Ну наче нічого особливого, просто не той день, не той час, не той хлопець) А тепер те, що прямо принесло естетичне задоволення... Цей хлопець (ви студентка, пам'ятаємо) куратор! Гарний, цікавий, темноокий куратор! Овва! От і Аліна, головна героїня роману, в шоці)) і я теж))) не очікувала саме такого варіанту, бо читала без роздумів)) Каюсь! Написано шалено смачно, цікаво й хочеться читати й читати)

Тож, ласкаво запрошую вас поринути у світ Аліни і її Куратора тут

До речі, ось і уривок:

- Пані Кіценко, затримайтесь на хвилинку.

Аліна завмерла біля дверей. Обернулась, але так і залишилась стояти на порозі, наче боялась зайти назад в аудиторію.

- Що?

- У вас все нормально? 

Дівчина подивилась по сторонах. Можна було подумати, наче вона шукала допомоги. І куди подівалась її зверхність? Чи, може, Аліна тільки при однолітках така смілива?

- Чудово.

- Мені здалось, ніби ви чимось незадоволені.

- Вам здалось, - ледь помітно відійшла ще далі.

- Скажіть, якщо вас щось непокоїть, або… - Вадим раптом став почуватись незатишно. - Будь-яку проблему можна вирішити. Я готовий допомогти.

Аліна здійняла підборіддя.

- Собі допоможіть.

У Вадима від такої нахабності аж у горлі пересохло.

- Тобто? - прохрипів він, вимагаючи пояснень.

- Дівчата з третього ряду заклались, що зможуть звабити вас ще до кінця семестру. Будьте напоготові.

- А… - розсміявся. - Такого ніколи не станеться. Для мене всі учні, як діти.

- Та мені байдуже, - знизала плечима. - Я можу йти?

- Так… напевно, так.

Дівчина миттєво розчинилася у натовпі, а Вадим так і не зрозумів чи вдалось йому знайти спільну мову з тією крижаною королевою. Щось з нею було нечисто… 

*  *  *  *  *  *  *

Цей роман триматиме у напрузі до останньої сторінки, впевнена. Коли нам розкриватиметься одна таємниця, то за нею послідує наступна, отже сумувати не будемо! Роман про біль та страх, дружбу й самопожертву, кохання та заборони. 

Цей роман крик відчаю. Він показує, вже, ось з перших сторінок, наскільки серйозними можуть бути наслідки, нехай і припорошений романтикою. Авторка хоче достукатися до серця кожної дівчини з проханням бути сміливою, йти вперед, думати про себе й боротися за себе і власне щастя! 

У тексті є:рiзниця у вiцi, дуже емоційно, викладач і студентка

Читати тут