Починаючи з наступної проди (моєї улюбленої, до речі), події прискорюються, стають динамічнішими. 

Ми рухаємось до кульмінації. 

Дякую, що залишаєтесь зі мною, мої любі.

В якості подяки, отримайте маленький спойлер) 

…Дівчина нахиляється ще ближче та впевнено вимовляє:

- Ти не програєш. - Ігор не може зрозуміти каже вона про цей конкретний бій, або про щось більше, але чомусь вірить їй. Відчуває, що зараз, цієї самої секунди відбувається щось неможливе, масштабне, сильне. Щось зароджується тут і зараз, щось, чому він не може і не хоче чинити опір, щось дуже важливе. Важливіше, ніж перемога, титул, зізнання, гроші та мрії.

Рука дівчини лягає на його плече. Дотик легкий і невпевнений. Вона повільно опускається навколішки, щоб їх обличчя були одному рівні. Дівчина вдивляється в його очі, ніби просячи дозволу, і Ігор зовсім губиться. У її запаху, у тонких вібраціях її підтримки та участі, у своїх власних незнайомих, незрозумілих почуттях. Секунда і дівчина обіймає його, пригорнувшись до нього всім тілом. Обіймає міцно, якось навіть по-чоловічому. Її обійми мають намір подарувати йому підтримку.

Ігор майже фізично відчуває, як її участь та співчуття здирають з нього шкіру, оголюючи нерви та почуття. Дівчина притискається сильніше…

(Тепер ви знаєте, яку сцену візуалізує обкладинка)))

Завжди ваша Ліана Меко