Ну і що ця Катя собі дозволяє?
Більше в книзі “Газетярка для олігарха”






Уривок

— Він тебе навіть не нагодував? — питає Катя дивлячись на мої пакунки.

Яке вона має право ставити такі питання? Проте замість відповіді вирішую задати їй те, що мене хвилювало зараз найбільше.

— Довго ви зустрічалися до того, як він покинув тебе?

— Ні, — коротко відповіла.

— Це була його умова аби ти поставила рекламу «Брукліну?» — продовжую ставити питання.

Катя косо глянула на мене.

— Ти що думаєш, що я переспала з ним, аби він рекламу погодив?

— А ні?

— Та за кого ти мене маєш?

— Не ображайся, — кажу обережно, — Просто на першій зустрічі він пропонував це мені, от я і…

— А-а-а, — вона хитро посміхнулася, — То он чому в тебе стільки реклами від «Брукліна»

Та що вона собі дозволяє?

На вулиці стає ще холодніше. Вітер просто дме нам в обличчя.

Схиляю голівку набік і простягаю свою руку с кілечком Каті просто під ніс.

— Що це? — не може вона повірити власним очам, або справді не розуміє.

— Любомир зробив мені пропозицію.

Вона хитає головою закотивши очі.

— І ти повірила?

— Що?

— Ти справді думаєш, що він кине свій спосіб життя заради якоїсь задрипаної студентки, яка працює рекламісткою в задрипаній газеті?

— Ти така ж сама! —   обурюсь я.

— Точно! Тому він і покинув мене.

Читати новий розділ