Іноді, книги, які я читаю розкриваються зовсім в іншому світлі, ніж я думала, коли відкривала їх. 

Так сталося і з “Безоднею”  Каміли Дані. 

Шукала книгу про кохання, а знайшла – про такі інтриги і пристрасті, що тепер щовечора з нетерпінням чекаю продовження  )

Коротко про книгу: 

Головна героїня Ніколь Россі – дівчина з багатої іменитої італійської родини, яка тримає мережу ресторанів. Ніколь не бажає просто пожинати плоди здобутків своєї родини, вона прагне особистого розвитку, і у пошуках себе влаштовується в ресторан на іншому кінці міста на практику. Звісно ж, не говорячи, хто вона насправді) 

І тут ми зустрічаємо ще одного героя – її шефа. Він на перший погляд ще та колючка, але ясно ж, що в душі він геть не такий. Бо чим більше людина прикривається своєю “колючістю”, тим раниміша і вразливіша насправді.

Ніколь закохується в шефа. І він відповідає їй взаємністю. Та тільки між ним постає брехня, та сама безодня, без кінця і краю. В цій безодні виросла Ніколь, більш того, вона вже по інерції й сама, не те що бреше, а скоріше недоговорює коханому чоловікові правду. А це, особливо, коли киплять такі пристрасті, явно може призвести до катастрофи. Окрема мова про її родину. Там в кожного такі скелета в шафі, що та умовна “шафа” скоро розвалиться і покаже свій вміст всьому Мілану. В родині взагалі ніхто нікому правду не говорить, а потім сам же й страждає від цього. Їхня брехня росте, як той сніговий шар. 

Крім того, що історія затягує, вона ще й смачно приправлена італійським колоритом та італійською кухнею (голодними краще не читати)) Тому складається враження, що не читаєш книгу, а дивишся  фільм. 

Тому однозначно рекомендую. Книга, до речі безкоштовна і перша в дилогії, далі, думаю, чекає багато цікавого. 

(Щоб відкрити книгу, натисніть на картинку) 

А ось шматочок, щоб продемонструвати вам, які справжні італійські пристрасті киплять в ції історії:

— Шеф, тирамісу просто дивовижне, — дівочий голос пробиває бар'єр. Тремтіння минає, з'являється розуміння, що вона просто фліртує.

Матео повертається до мене, тягне за руку, просячи зробити крок, і видає фразу:

— Це заслуга мого особистого помічника, — проводить пальцями по оголеному передпліччю.

Натикаюсь на звірячий погляд однієї з гостей. 

Шикарно одягнена білявка розриває мене поглядом, стискаючи в руках келих із вином. Попереджає одним своїм виглядом, і наступної секунди лунає хрускіт. Уламки келиха падають у той нещасний тирамісу разом із крапельками крові.

— Ірене! — вигукує дівчина біля білявки...

Приємного читання і нових вражень!