Мої герої мене не слухаються )
Коли я створювала тільки "кістяк" своєї історії "Охоронець для розбитого серця", то розпланувала сюжетні ходи і вчинки героїв, їх характери...
А вони взяли, і ожили ) Чинять по-своєму, роблять, як вважають за потрібне.
Пишу і думаю, що мені з ними робити? Дозволити і далі так чинити, чи загнати в рамки ідеї і не випускати? )
А ви як вважаєте?
Це моя Інга. Вона так намагається бути сильною, що ладна зруйнувати все і вирватись на волю. Та за її “колючками” ховається дуже ніжна і вразлива маленька дівчинка, якій просто треба знайти свою нірвану в обіймає єдиного коханого…
Картинка клікабельна, якщо натиснете, потрапите на сторінки роману.
Шматочок з останнього розділу:
А ось і Юля! Вибігає з будинку, обіймає мене.
– Інн, я так рада, що ти тут! Тільки так спонтанно! Як ти наважилась? Впевнена, що це правильно? – засипає мене питаннями, кидає погляди своїх великих, по-дитячому щирих очей. А я розгублено посміхаюсь, йдучи за нею. За ці миті, що ми йдемо по викладеній кольоровою плиткою доріжці, Юля встигає протараторити, що хлопчики вже сплять, Саша затримується в офісі, і що мене чекає кімната і… сюрприз. На останньому слові я напружуюсь, і, як виявляється, не даремно.
Перш ніж відкрити двері, Юля бере мене за руку.
– Інн, вибач. Так буде правильно. – винувато говорить, і штовхає лаковане дерево дверей.
Я по інерції роблю крок вперед, в простору вітальню.
– Нам треба поговорити, Інго. – спокійно, як завжди каже мені Єгор. Він стоїть майже біля входу, очі трохи примружені, тіло напружене, наче він збирається ловити і тримати мене, якщо я наважусь тікати…
Я розгублено роблю крок назустріч. Інстинктивно. Мені хочеться обійняти того, хто колись був для мене всим, заховатись в його обіймах, розповісти, як мені важко було без нього. Та натомість проходжу мимо, ледь не зачепивши його плечем.
– Де моя кімната, Юль? – якомога спокійніше і байдужіше говорю.
– Ну от… – Юля розгублено розводить руками. – Це ж Інга, я знала, що вона так відреагує...
*********************************************************************************************************
А ще в мене є майже завершена гостросюжетна історія “Ескорт для Монстра”. Буду рада, якщо ви завітаєте і до неї.
Приємного читання!
Буду просто щасливою, якщо ви поділитесь вашими думками і враженнями!
7 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиОбожнюю, коли герої не слухаються та живуть своїм життям, тоді історії виходять особливими))
Юлія Міхаліна, Справді, щось в цьому є)
слухняні герої як слухняні діти. Не бісишся через них, проте і не чекаєш нічого особливого. Бажаю тобі тільки неслухняних героїв)
Наталія Косенко, О, це точно. Слухняні діти то не до добра, якщо надто слухняні, значить щось задумали) Дякую))
Так буває, коли ви відчуваєте, що по-задуманому буде недостовірно у всесвіті, де живе ваша історія. Тоді краще робити так, як велить підсвідомість. Повернутися до запланованого можна завжди, якщо просто щось здалося.
Рома Аріведерчі, Підсвідомість дійсно знає більше, варто її слухати. Дякую за цікаву думку!
Колись переді мною теж постало таке питання. І в пошуках відповіді виросла книга "Інтуїтивний метод творчості". Зазирніть, може, знайдете там для себе якісь відповіді :)
Наталія Девятко (Natalia Devyatko), О, дякую за рекомендацію! Обов'язково зазирну)
Ваші просто не слухаються, мої он мене взагалі в полоні тримають.
А якщо чесно, то раз вони не слухаються вас, то послухайте їх ви. Вони поганого не порадять, я впевнена ))
Ліна Лін, Не можу з вами не погодитись) Коли даю їм чинити так, як вони хочуть, стає цікавіше)
І таке буває)
Елена Шевцова, Ага))
А чого вони мають когось слухати? Вони самостійні особистості)))
Аміла Дан, О, це точно)) Слухняні герої то не так цікаво)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати