Цей блог не про пісню Олександра Пономарьова, а про доцільність перекладу старих російськомовних історій на українську мову.
За день до повномасштабного вторгнення я вирішила, що прийшов час повністю перейти на українську мову. Не сказати, що я до цього була сильно російськомовна, Кіровоградський суржик наше все, але листування і будь-які прояви творчості були виключно російською. Чому так? Ну, по-перше, бо дурна, можна триста разів звинувачувати всіх навколо в нашій русифікації, але по факту кожен винен в цьому винен сам. Ну і, по-друге, все таки вплив суспільства ніхто не відміняв. Повністю російськомовний контент в Інтернеті, на телебаченні та літературі зробив свою справу, мій словниковий запас російською був значно кращим і багатшим. Саме тому і думалось, і творилось краще російською. Це вже зараз, на шостий місяць війни, я як той Зеленський ще наче і пам’ятаю російську мову, але вже багато слів відразу не перекладу. Але зараз не про те.
Ще з першого дня війни я задумалася, а що ж робити з нехай і не дуже популярними, але все одно моїми ріднесенькими історіями, які я з такою любов’ю писала і викладала російською. Скажу чесно, видалити їх з сайту було легко. Я навіть довго про це не роздумувала. Але постало питання, а що ж далі? Звісно можна було перекласти, але чи є сенс? Декілька місяців подумавши, я вирішила, що сенс таки є. Якщо навіть нікому не зайде, людям це не буде потрібно і цікаво, для мене особисто цей переклад є важливим. Не знаю, можливо це трохи дивно, але я вважаю своїх персонажів живими і головне рідними, мені хотілось дати їм друге життя. Ну і ще однією причиною став той факт, що перекладаючи з російської, а зможу потренуватися писати українською, адже останній раз це робила ще в школі.
Робити переклад виявилось не так вже й складно, можна навіть сказати, весело. Приємно було згадати своїх старих персонажів, також випала чудова нагода виправити деякі нюанси сюжету, які мені не подобались, або здавались ну геть вже абсурдними. Отож робота зроблена, але питання варто було це робити чи ні все одно залишаєтьсь.
Тому хотілось би почути вашу думку, чи потрібно перекладати авторам старі російськомовні історії? Чи краще залишити їх в минулому, перекреслити і почати все з нового аркуша?
8 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиАльтернативної думки не буде.
Переклади, ще до війни, для мене, стали крутою можливістю згадати мову, бо українською не писала і майже не читала ще з університету. В першу чергу я перекладала замальовки у яких ніколи не буде майбутнього (є у мене така папочка), була змога згадати старі, заморожені ідеї, для котрих зараз відкривається новий горизонт. І подивитися на них з іншого боку.
Тож, навіть якщо якимось рукописам, ви так вирішили, не судилося побачити світ, перекласти їх варто, просто згадати і поміркувати, де таку ідею можна використати.
Я теж планую перекласти російськомовні історії) це ж велика праця, то чому б ні?)
Чому не перекласти? Це ж ваші історії й вони мають право на нове життя. Я свої з літнету теж повидаляла. Перекладаю поки що одну - недописану.
Ліна Лін, В якому сенсі? Чисто механізм видалення, чи, як я себе при цьому почувала? Саме видалення просте. А мої міркування: вирішила, що це принципово, щоправда, сторінку ще не видалила до кінця через дві підписки - вирішила, чому їх дарувати. Хоча проти самої мови не маю нічого: все життя нею розмовляла і вважаю, що зброєю її роблять люди, а людей треба судити за їх діями, а не за ознакою мовлення. Таж, українська мова у плані написання книг для мене виявилась відкриттям. Я завжди вважала її чисто ліричною: для пісень, для віршів, для романтичних історій, дитячих казок, але не для фентезі, чи детективів. Як я помилялась! З'ясувалось, що я в дитинстві була більш права, ніж доросла: тоді мені було байдуже, якою мовою читати, якщо книжка цікава. А потім, просто ніхто майже не перекладав цікаві книжки українською, за дуже рідкими виключеннями. Та й дубляжі фільмів в нас дуже шкутильгають. Та й взагалі: скільки в нас наших казок? Чому їх так мало екранували? Це ж таке багатство: мавки, повітрулі, капуші, двоєдушники, характерники та й інших вистачить. Такий пласт! Ось цим зацікавлювати треба, а не штрафами.
Однозначно варто. Ви велика молодець, що вирішили покинути літнет. Хоча навіть зараз, на шостому місяці війни, є автори які продовжують там викладати новинки російською та для російського читача Це справа кожного. Його вибір.
І хто-зна, а раптом українською Ваші твори сподобаються більше, ніж російською) Успіху!.
Ліна Лін, І я не розумію. Хоча ні, думаю їм шкода втрачати аудиторію яку довго збирали і можливість продавати книги цій же аудиторії. На жаль літнет більш розкручений за букнет. І однією з причин якраз є мова. Але я тішусь, що букнет для україномовних творів і проти російської. Вірю, що з часом сайт стане більш розкрученим і більше людей переходитиме на книги солов'їною)
Підтримую, що варто. Ви самі зазначили, що через відсутність україномовного контенту змушені були дивитись та читати російське. І в мене так було, і в багатьох інших. А зараз ми можемо це змінювати – хіба не благородна ціль? Тож повний вперед)
Варто. Багато книг не читано. Є читачі, які читають лише українською мовою. Мирного неба над головою.
Ліна Лін, До війни ми не цінили те , що мали- мир, здоров'я і т. п. Люди прагнули заробити побільше. На першому місці було фінансове становище. А з початком війни ми почали цінувати мир і здоров'я. Звертати увагу на маленькі радощі- спів птах, яке небо, які цікаві книги і т. п. Все буде добре.
Я не всі, але перекладаю. В основному ті, що зависли в процесі, але які дуже хочу дописати. Готову частину перекладаю, а ненаписане пишу вже українською. Якщо персонажі живі, близькі, ріднесенькі, і їхні історії хочеться розповісти, то не треба нічого перекреслювати)) Тим паче як показала практика, українською книги набувають якоїсь особливої чарівності та грають зовсім іншими фарбами))
Юлія Міхаліна, Ну в мене є новинка, яку вже від самого початку пишу українською, але якщо чесно, старі історії мене, неначе, не пускали писати нове. Я постійно думала про них, збивалася, нових герої називала іменами старих. І поки все не переклала не могла братися за нове.
Варто. Історія не має зникати лише через війну. Хай живе новим життям як і ти.
Юлія Богута, Дякую за відповідь)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати