Привіт, сонечка!

Сьогодні дарую вам знижечку на східну історію кохання "Дружина султана. Хто з нас династія?"

Фрагмент для ознайомлення:

— Ваша Величносте... — постать султана в вечірніх сутінках я розгледіла, щойно переступила поріг. Вогнище в каміні омивало його силует м'яким миготливим сяйвом. Володар був зайнятий читанням якоїсь книги, однак, побачивши мене, одразу відклав її.
— Доброго вечора, Мер'єм, — впевнено мовив він.
— Щось сталося? — намагаючись вгадати причину цього пізнього візиту, спитала я.
— Хіба має щось статися, щоб я вирішив навідати власну наречену? — всміхнено спитав він і ковзнув по мені відверто зацікавленим і допитливим поглядом. Це мені вже не подобається.
— Я не чекала вас так пізно... Перепрошую, — мовила м'яко, ступивши крок вперед.
— Ось як? Чому ж? — Мехмет також наблизився, підійшов просто впритул і владним жестом торкнувся моєї щоки.
— Не знаю... То все ж... Чому ви тут? — прошепотіла я. У відповідь на запитання пальці султана окреслили контури моєї вилиці, вуст, підборіддя. Погладивши шию, він торкнувся ключиці і опустив долоню нижче, туди, де відчайдушно билося серце.
— А чому чоловік може прийти ввечері до своєї жінки? Хіба це так дивно? — з усмішкою спитав він. Я ж, нарешті усвідомивши, до чого все йде... чи точніше котиться, в одну мить відстрибнула від падишаха.
— Але я ще не ваша жінка! 
— Ти моя. Моя наречена. Ти вже належиш мені, — викарбувавши кожне слово, промовив чоловік. 
— Ні, стривайте! — мені стало так страшно. Душа ледь не вирвалася з тіла. Не готова я була віддаватися незнайомому нелюбимому чоловіку, ким би він не був. Навіть, якщо й наречений. — Я вільна... Всевишній забороняє жінці приймати в себе чоловіків до законного нікяху*, укладеного імамом. 
— Гаразд. Я поважаю те, що ти так ревно відносишся до релігії, — на диво, легко погодився володар. А потім шокував продовженням: — Отже, підемо до мене. Тоді ти не прийматимеш чоловіка в себе.
— Ви знущаєтеся? — скипіла я.
— Цілком можливо, — не став заперечувати правитель. — Просто кумедно за тобою спостерігати.
— А мені ось невесело. Ви штовхаєте мене на гріх, хочете посварити зі Всевишнім і власним сумлінням! Жінці заборонено ділити ложе з чоловіком до весілля! — відрубала я.
— Можемо розділити щось інше... Наприклад, килим... — не султан, а жартівник! 
— Що за думки у вас? Помилуй, Всевишній! Ви ставите мене в незручне становище...
— Тобто ти серйозно пропонуєш чекати весілля? Я — повелитель світу, володар величезної імперії. Моє слово — закон. Ти смієш відмовляти мені? — вже без усмішки запитав монарх.
— Ви вищі і важливіші за всіх, мій султане. Але навіть падишах не сягає рівня Всевишнього. Ви ж захисник Його святих указів. А як можна захищати закони, не дотримуючись їх? Я відправлятиму до вас регулярно наложниць, але сама не зможу перетнути поріг ваших покоїв. Прошу вас почекати до нікяху. Це той весільний дарунок, який я хочу отримати. Тоді я навіки стану вашою... 

А також запрошую до книг моїх колег. У них сьогодні теж знижки:

Лист на Різдво від Анни Харламової

Порцелянові крила від Ольги Сови

Мирного дня!

З любов'ю ваша Юліанна