Знижка на цікавий слр)))

Друзі, сьогодні діє знижка "Повернути втрачене"!

Уривок для ознайомлення:

#знижка
— Слухаю, ти хотів поговорити, — не сідаючи навпроти, вона відійшла в інший край кімнати і вдала, наче зайнята миттям вазона.
— Тоню, це ти шпигуєш на наших конкурентів? Ти намагаєшся викрасти процесор? — впевнено спитав я. Цієї миті вона різко відклала всі свої справи і пильно глянула на мене.
— О небеса! Олексію, яку ще собаку ти хочеш на мене повішати? В чому ще звинуватиш? Це через мене все сталося? Я винна в смерті Саші? — ображено вигукнула вона. Я піднявся з місця і наблизився.
— Відповідай! Тобі немає чого боятися. Вагітну я тебе не скривджу. Мені лише треба знати правду!
Вона закотила очі.
— Я не винна! Я жодним чином до цього не причетна! Дитиною своєю тобі присягаюся! — мовила ствердно. Не було схоже, що бреше.
— Тоді хто? Це жінка, що добре орієнтується в офісі!
— Окрім мене, нема нікого? Чого ти прагнеш? Викинув з роботи, заборонив спілкуватися з родичами... А я ношу дитину твого брата! Але через твої психи, боялася зізнатися! Ти пережив багато, не сперечаюся. Але я теж! — випалила вона.
— Ти справді вагітна?
— Ти знущаєшся? — вона розвела руками. — Це просто немислимо!
Вибігши з кімнати, повернулася рівно за мить з якимись паперами. 
— Я стала на облік до гінеколога. Пройшла всі аналізи. Можеш ознайомитися. Чи попісяти на тест при тобі? — випалила вона. Що ж, з аналізами я ознайомлюся. Тут ще й термін вагітності повинен бути. А ось і він... Сім тижнів. Хмм... Тут треба дуже ретельно порахувати... А так з її станом все добре, аналізи в нормі.
— Чому ти хочеш жити в нашому будинку? — спитав я.
— Мама запропонувала.
— Ти могла відмовитися?
— Я хочу, щоб моя дитина росла з її рідними! — забравши папери, вигукнула вона.
— Твої батьки вже знають? Я думав, ти захочеш поїхати до них в Одесу. 
— Ти хоч і залишив мене без роботи, я не пропаду, — хмикнула вона. Ох, як важко мені жити в світі! 
— Звісно, моя сім'я подбає про тебе. Якщо щось потрібно, кажи. Я надішлю на твій рахунок кошти, щоб ти нічого не потребувала...
— Взагалі не можу тебе зрозуміти. То звинувачуєш в усіх гріхах світу і проганяєш, то приїжджаєш додому і пропонуєш гроші? Не треба мені від тебе нічого, Олексію! — вигукнула Тоня. 
Зітхнувши, я зібрався покидати її квартиру. Все одно розмова не вдалася.
— Як же ти схожий на свого брата! Якби Саша був живим, він би мене не покинув. Олексію... — вона передогнала мене і стала попереду. — Мені від тебе не треба нічого. Але не забороняй мені бачитися з сім'єю... Все ж я ношу твого племінника.
Я нічого не зміг відповісти. Погляд зачепився за каблучку на її пальці, що я подарував на заручини. 
Сім тижнів... Коли ми з Тонею були востаннє? Пам'ятається, останні тижні перед аварією я був дуже холодним до неї. Але одну ніч ми мали... Невже? Чи все ж ні?
— Стривай, зачекай секунду, — вона кудись побігла, а за мить з'явилася переді мною з якимось листом паперу. — Ледь не забула. Мені потрібно, щоб ти написав рекомендацію. Я знайшла собі нову роботу. Хоча б це ти можеш для мене зробити?
Зітхнувши, я зупинився. Ну гаразд. Це я просто зобов'язаний, якщо раптом це мати моєї дитини. Тим паче це не займає багато часу. 
Я не зрозумів, чому Тоня так шоковано дивилася, коли я писав. Однак, щойно я повернувся до дверей, щоб вийти, вона гукнула мені в спину:
— Сашо? Це ти?

"Повернути втрачене"

А також сьогодні знижки на книги колег:

Мій норовливий зведений брат від Анни Харламової

Божевільна. Моя від Стефанії Лін

З любов'ю ваша Юліанна