Вітання, мої хороші!

Сьогодні діє знижка на історію Тимофія та Юлі.

                                        (Не) покірна.

                                                  Уривок.

— Мало того, що ви знущаєтесь з мене, вирішили ще й заїкою зробити?!!

Фабіян стояв зовсім поруч і тепер здавався їй справжнім велетнем. Її погляд уткнувся в його груди, а тоді несміло стрибнув в очі чоловіка. Вони були роздратованими, чи то втомленими.

— Я не чую. — Гримнув він.

Дихання стало частішим, образа й самолюбство закипіли у ній.

— Сам взуй ці милиці, та цокай в них десять годин. — Фиркнула вона. — Ще й мені розповіси, як це прикольно. Рука з документами помітно тремтіла від нервів. — Він налякав її, і хоче аби вона тішилася з цього.

Тіло охопив хаос, він невблаганно наближався, втікати нікуди.

Рука Тимофія лягла на її підборіддя, піднявши його до гори, цим самим змусивши дивитися йому в очі.

— Маленька, ти офігіла? — Прошипів він.

Серце здавалося билося в скронях. В місці його дотику шкіра пекла. Він дивився їй в очі, в його погляді чулася загроза.

— Ще раз... — Почую щось схоже... — В голосі Дзвеніла сталь.

— То, що? — З викликом у погляді й сльозами в очах кинула Юля.

Пальці міцніше стиснули її підборіддя.

— Не боїшся? — Рикнув він. Подих чоловіка обпалював шкіру. Дихання стало важким, тіло охопили змішані відчуття страху і збудження. Тремтіння стало вираженішим. В очах стояли сльози.

— Боюся, і тому хочу, аби моє життя було таким, як до тебе.

В очах Фабіяна загорілися злі вогники. Він різко забрав з її рук документи та повернув спиною до себе, всім тілом притиснувшись до неї. Страх паралізував її народжуючи нову потужну хвилю тремтіння. Спроба звільнитися виявилася марною.

— Цього уже не буде. — Гарячий подих торкнувся її вуха, приємно пестячи його. Однією рукою він притиснув жінку до себе, а іншою забрав білі м’які кучері на лівий бік. — Дозволь собі бути жінкою. — Хриплим голосом прошепотів він. Гарячий поцілунок, торкнувся шиї, по тілу Юлі розійшлося приємне тепло. Повіки закрилися самі. — Я дочекаюся доки ти звикнеш. — Знову прошипів він. — А якщо навмисно провокуватимеш мене... — Важкий збуджений подих Тимофія, знову торкався шкіри. — Не плач тоді, коли я втрачу над собою контроль.

Юля відкрила очі, тіло миттю збилося в ком, на шкірі виступили сироти. Його поцілунки враз стали болючими. Погрози цього чоловіка виводили зі себе.

— Відпусти. — Прошепотіла напружено.

                                              Читати тут

            Рада вітати вас на своїй сторінці.