— Що ти накоїв? — прошепотіла вона.

— Я зробив те, що мав. Він ображав вас, — спробував її заспокоїти, але не зміг.

— І що з того? Він намагався емоційно зламати мене, але я б знайшла вихід! Нащо ти піддався? Ти не зрозумів, що це пастка? Що тепер буде? Завтра о п'ятій... Ти помреш... — лепетала вона, біла від страху. Її очі були круглими, руки тремтіли.

— А того, що я переможу, ти не думала?

— В нього неможливо перемогти... Він відомий своєю жорстокістю і вмінням... Ти мусиш втекти! Зараз, негайно, поки вони не прикріпили за тобою спостерігача! Ходімо, я виведу тебе. Є безпечний шлях... — вона метушилася і вже тягнула мене кудись, але я не збирався тікати. Схопив її за руки і пильно поглянув у очі, в яких виднівся страх за моє життя.

— Еліс, я битимуся. Я боротимуся за тебе і заради тебе.

— Ти помреш заради мене! — палко вигукнула вона.

— В цьому теж є честь.

— Дурень!

— Але ж ти чула, переможцю дістанеться принцеса? — всміхнувся я.

— Не смішно...

— Еліс, — я притягнув її до себе і пильно поглянув в заплакані очі. — Я вас кохаю. Ви станете моєю дружиною, якщо я переможу?