Спогадів з мого дитинства дуже багато і не всі вони хороші.  Але  спогади з  яких почало змінюватися наше життя,  най яскравіші.  Яскраво  запам'яталося, саме те,   як я тримаю свого братика Миколу  за руку і ми йдемо на смачний аромат , що веде нас, на кухню до мами…

      У животі сильно урчало і нило від голоду.  Нам дуже хотілося їсти.

Мама часто кричить на тата, а він   б'є  її  ,  і йде з дому геть, після мама довго плаче і каже, що більше так не може продовжуватися.

 Побачивши на столі манну кашу, ми з братиком починаємо танцювати і плескати в долоні:

     -Ура, Колю, дивись мама нам кашку зварила! Ура! Ура! Ура!...

Тільки тепер  на протязі  стількох років  я розумію, чому мама так гірко плакала, коли ми вилизували тарілки від каші і просили ще добавки.

Наша бідолашна мама не мала нас чим годувати.

http://booknet.com/book/398219