Спогадів з мого дитинства дуже багато і не всі вони хороші. Але спогади з яких почало змінюватися наше життя, най яскравіші. Яскраво запам'яталося, саме те, як я тримаю свого братика Миколу за руку і ми йдемо на смачний аромат , що веде нас, на кухню до мами…
У животі сильно урчало і нило від голоду. Нам дуже хотілося їсти.
Мама часто кричить на тата, а він б'є її , і йде з дому геть, після мама довго плаче і каже, що більше так не може продовжуватися.
Побачивши на столі манну кашу, ми з братиком починаємо танцювати і плескати в долоні:
-Ура, Колю, дивись мама нам кашку зварила! Ура! Ура! Ура!...
Тільки тепер на протязі стількох років я розумію, чому мама так гірко плакала, коли ми вилизували тарілки від каші і просили ще добавки.
Наша бідолашна мама не мала нас чим годувати.
http://booknet.com/book/398219
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати