Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.

Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.

Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.

З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

 © Сергій Жадан

Запрошую на новий розділ книги “Газетярка для олігарха”
Розділ від імені Любомира.





Уривок

Це дівча зовсім не мого поля ягідка. Вона розводить мене на рекламу і не готова заплатити ціну, яку я за неї хочу. Таких газетярок повно у всіх газетах. Так, таких сексуальних я не зустрічав, і таких розумних, і таких манливих, з ніжними губами, пухкими стегнами… Тьху ти! Знову відьма чаклує.

— Слухаю!

— Привіт! Вчора ти так швидко пішов… Я подумала… ммм, можливо виправимо ситуацію.

Виправимо ситуацію? Дати цій курочці шанс чи ні?

— Сьогодні я не хочу нікуди їхати. Хіба що ти сама би заїхала до мене.

— Було би добре, але я не знаю твоєї адреси.

Блефує?

— Я скину тобі на вайбер. Замов таксі.

— Добре.

До кінця не вірю, що вона здатна на таке. Хіба що приїде, аби поцілувати, грудьми потрусити і втекти.

Скидаю їй адресу, хоч тривога через це накриває.

Хіба я достатньо добре її знаю?

Ще жодну курочку не водив у свій холостяцький берліг.

За мить у моїх дверях постала сексуальна дівчина. На ній була коротенька спідничка, світла майка і пакунок в руках.

— Прийшла зі своїм, — сказала посміхаючись.

Вона безцеремонно увійшла ще до того, як я її запросив. Витягла дві упаковки з суші і поклала на столик у вітальні.

— Що ти, нареченій, своїй нареченій не телефонуєш? — питає.

— Нареченій?

Вона простягає мені руку, де красується мною подароване кільце.

— А в мене принцип, — відповідаю цілком серйозно, — Я сплю з нареченими, аби вони стали моїми дружинами.

Читати