Принцип на принцип. Хто кого?

Чоловікам не варто знати про наслідки, їм достатньо причин.

Коли їм, зрештою, дається все, вони наповнюють його нічим.

Коли вони говорять про спільне, вони мають на увазі своє.

З ними краще не говорити про те, що буде, щоби не втратити те, що є.

 © Сергій Жадан

Запрошую на новий розділ книги “Газетярка для олігарха”
Розділ від імені Любомира.





Уривок

Це дівча зовсім не мого поля ягідка. Вона розводить мене на рекламу і не готова заплатити ціну, яку я за неї хочу. Таких газетярок повно у всіх газетах. Так, таких сексуальних я не зустрічав, і таких розумних, і таких манливих, з ніжними губами, пухкими стегнами… Тьху ти! Знову відьма чаклує.

— Слухаю!

— Привіт! Вчора ти так швидко пішов… Я подумала… ммм, можливо виправимо ситуацію.

Виправимо ситуацію? Дати цій курочці шанс чи ні?

— Сьогодні я не хочу нікуди їхати. Хіба що ти сама би заїхала до мене.

— Було би добре, але я не знаю твоєї адреси.

Блефує?

— Я скину тобі на вайбер. Замов таксі.

— Добре.

До кінця не вірю, що вона здатна на таке. Хіба що приїде, аби поцілувати, грудьми потрусити і втекти.

Скидаю їй адресу, хоч тривога через це накриває.

Хіба я достатньо добре її знаю?

Ще жодну курочку не водив у свій холостяцький берліг.

За мить у моїх дверях постала сексуальна дівчина. На ній була коротенька спідничка, світла майка і пакунок в руках.

— Прийшла зі своїм, — сказала посміхаючись.

Вона безцеремонно увійшла ще до того, як я її запросив. Витягла дві упаковки з суші і поклала на столик у вітальні.

— Що ти, нареченій, своїй нареченій не телефонуєш? — питає.

— Нареченій?

Вона простягає мені руку, де красується мною подароване кільце.

— А в мене принцип, — відповідаю цілком серйозно, — Я сплю з нареченими, аби вони стали моїми дружинами.

Читати