Дилогія "Кохання до кумира. Привіт із минулого"

— Вона одного разу вирішила і поглянь, чим це все закінчилося. Прирекли себе на вічні тортури.

Зі злістю він вихватив стакан з її рук та знову одним махом осушив його. 

— Не говори дурниць. Ти добровільно побажав Кетрін та собі вічних страждань. Стоїш тут, корчиш із себе мученика. Дожени її та поверни своє кохання до себе. 

Її очі палали пекельним вогнем. 

— Я винний, — з відразою відповів Том. 

— Ти, — твердо сказала Емма, розвівши руками по сторонах. — А що? Хочеш пошукати вину в комусь іншому? — не зупинявшись, дорікнула вона. 

Він повернувся до свого брата. 

— Луіс заспокой свою дівчину, а то я за себе не відповідаю, — зціпивши зуби сказав Том. 

Емма лише голосно хіхікнула та закотила очі.