Кохання як війна: легко розпочати, та важко зупини

Кохання як війна: легко розпочати, та важко зупинити. Та чи кохання виникло між Анною і Любомиром з книги “Газетярка для олігарха?”



Уривок

Літо на те і літо, аби хоч трішки відпочити від роботи і взяти від сонця тепла, а на дупу – пригод.

Газетярка виявилася безпорідною, бо ж так само вправно, як і решта, викручувалася над мною цілуючи в губи. Я лежав під нею і хотів лише одного – її тіла.

— Ну як тобі? — прошепотіла млосним голоском прямо мені у вухо.

— Продовжуй, — кажу і стискаю її сідниці.

— Не так швидко, — вона хутко підводиться на ноги і від того мене бере роздратування: «Що знову вона вигадає?»

Дівча ж відкриває сумку і дістає аркуш паперу.

— Якщо тобі сподобалось, я збільшу твою рекламу на десять блоків.

Геть здуріла?

— Ми так не домовлялися, — нагадую, але та вже щось шкрябає на своєму папері.

Після пристрасного поцілунку на двоспальному ліжку в нашому номері, її волосся було скуйовдане, блузка пом'ята, а спідниця доволі задерлась. Але навіть у такому вигляді з папірцем та ручкою в руках вона нагадувала мені щось солодке, заборонене і недосяжне. Ще мить тому мені здавалося, що я впіймав її, а вже зараз вона ніби метелик пурхала далеко. Ще мить тому вона готова була мені віддатися.  Невже грала у  гру, аби розвести мене на рекламу?!

От лише вона ще не знала, що Кравчук Любомир Олексійович ніколи не здається. Завзяттям я стою на ногах твердо і маю те, про що лише колись мріяв. Цим завзяттям і затягну це ділове дівча в ліжко. Ти ба! Придумала вона! Грати зі мною в кота і хитру мишку.

— Добре, — легко погоджуюсь,— Додавай хоч двадцять.

Вона хитро усміхається і в її зелених оченятах грають бісики.

— Добре, — каже і знову щось шкрябає.

Хм, а вона не промах. Не така вже і безпорідна. Хитра, але не простачка.

— Можливо продовжимо?

Читати далі