Закохана

Виклала новий розділ. Приємного прочитання:

Читати 

— Якщо ти так не любиш елійців, то давай. Бий. Я навіть не моргну, - міцний чоловік, вищий за мене на голову піднявся на ноги і підійшов впритул, нависаючи загрозливою тінню. Було у цих словах щось таке, що змушувало повірити. - Примусь мене хоч щось відчути.

— Це не поверне мені її.

Я підняла свої речі з піску і мовчки пішла, відчуваючи на собі палаючий погляд і чуючи ледь помітне в шумі хвиль слово «Шкода». Ноги вперто крокували звивистою стежкою, намагаючись швидше вивести мене з набережної. Я замовкла, бо не бачила сенсу обговорювати те, що вже минулося. Після стількох втрат моє серце було виснаженим, наче всі ці емоції поглинули його. Не хотілося ні пити, ні їсти, ні прибирати. Навіть говорити з кимось не хотілося. Та й навіщо? Більше ніхто не готував вранці млинці зі згущеним молоком, ніхто не просив косметику, не лаяв мене за те, що погано харчуюсь, не цікавився, як пройшов мій день. А інші? Інші не замінять мені їх. Але це мені й не потрібно було. Я не хочу, щоб мені заміняли тих, кого я люблю. Я хочу їх пам'ятати, адже поки що я їх пам'ятаю, вони не помруть по-справжньому. Вони завжди житимуть усередині мене. Трохи вище мого серця — в душі.