Вітаю, шановні.

Сьогодні «Моя зона комфорту» поповнилась одразу на дві глави. Тож запрошую тих, хто вже слухає пісні з роману, і тих, хто ще не познайомився з любителем блюзу і сірих стін капітаном Ткачуком та невтомною дівчиною Рисею, яка обожнює завдання з зірочками.

Уривок з бонусної глави

— Ви без мене впораєтесь? — поспіхом надсилаю Віті прийнятний варіант кошторису й згрібаю ноутбук й телефон у сумку.

— Руслано?

— Мій проєкт, — мотаю головою, бо не йму віри, що втратила свого капітана назавжди, — найбажаніший проєкт у моєму житті зазнає невдачі.

Кузя підводиться разом зі мною:

— Ти про що, Русланко? І як ми без тебе?

— Звісно, ми впораємось, — Віта ледь стримує усмішку, нарешті, щиру, — але краще залишся.

— Ні, — хапаю сумку і вже біжу до авто, про те Віта стає на шляху, вчепившись у плечі.

— І що ти йому скажеш?

— Ми все обговоримо, ми знайдемо золоту середину, а блюз стане нашою зоною комфорту, — не можу стримувати усмішку. — Очевидно ж, музика для нього — спосіб спілкування. Так він спілкувався і зі мною. Потрібно тільки правильну мелодію обрати!

— Русланко, не поспішай, — вигинає жалісливо брови. — Ти й справді думаєш, що музика вирішить усі непорозуміння?

Додавайте книгу в бібліотеку та читайте про те, як інтроверт і екстравертка шукатимуть точки дотику.

Слідкуйте за сторінкою у фб, там відбуваються усі цікавинки.

 Бажаю сил і добрих новин.

Дякую, що підтримуєте. Дякую, що зі мною.