Завершена книга та крок у "Безодню"

Добрий ранок!

Ну ось… ще одна книга завершена та чекає на свого читача. “Кохання тут зайве” - в повному обсязі на сайті))). Кому до вподоби читати без перерв... ви знаєте, що робити)))

Одні історії закінчуються, а інші починаються. Наприклад, у Каміли Дані нещодавно стартувала новинка “Безодня”, пропоную заглянути на сторінки цієї книги та разом з героїнею пройти її нелегкий шлях до свого щастя…

Шматочок для знайомства:

— Сеньйорито Россі, не хочете зайти всередину, сьогодні прохолодний вітер.

— Сальваторе, — усміхаюся. Поглядом прошу залишити мене наодинці й хай навіть у холоді.

— Вибач, — трохи схиляє голову.

Як можна снідати у закритому приміщенні, якщо на вулиці весна? Мілан перетворюється на гніздечко кохання та шаленого ритму життя. Сіра зима нарешті відступає, впускаючи сонечко на заміну важким хмарам і туману.

Глибоко вдихаю свіжий аромат квітів, що щойно розпустилися. Милуюсь плющем, який закутав у свої обійми стіни будинків. Живого паркану з жасмину, що вже розпустився. Солодкий аромат витає у повітрі, пробуджуючи дитячі спогади та мрії.

Мілан прекрасний будь-якої пори, але навесні немов місто з казки. У цьому я переконуюсь щоразу, перебуваючи на цій терасі.

— Тримай, донько, — на моєму столику з'являється чашка з лате.

— Дякую, але я вже йду, сьогодні перший день практики.

— Справді?

Власник старенької й водночас моєї улюбленої кав'ярні опускається на сусідній стілець.

— Шеф тебе взяв на практику? — накриває мою руку долонею.

— Ні, шеф поїхав у справах, але направив до свого найкращого учня, — не ховаю гордості. — Дуже щаслива, що нарешті зможу виконати обіцянку, дану дідусеві.

Тепер уже хочеться плакати.

— Доню, я певен: дідусь пишається тобою.

— Знаю, — змахую нестримні сльози, — але мені дуже його не вистачає.

— П'єра? — зітхає. Хитає сивою головою…