Добрий день, любі друзі!

07 липня планую викладати безкоштовну новинку "Місія "Ботан"". 

Зараз кожному з нас потрібна розрядка, допомога та щось, що відволіче від поганих думок. Тож буду рада бачити вас серед своїх читачів.  

Хочу поділитися обкладинкою від чарівниці Mari Kerimeu

АНОТАЦІЯ:

Для здачі магістерської потрібно, щоб одну з моїх статей надрукувало відоме видавництво. Тож не роздумуючи, я подала свої резюме в різні видання. І яким же було моє здивування, коли одне з них зацікавилося моїми роботами. А все через бісового таточка, який вважає мене «гламурною принцесою» і ставиться до мого навчання на факультеті журналістики з іронією. Та якби я знала про кого маю писати статтю, то сто разів би подумала, перш ніж погодитися. Звичайно легше писати про актора, співака, принца чи описати відчуття під час рок-концерту. І куди складніше про розумного зануду. Але механізм вже запущено, тож назад дороги немає. Місія «Ботан» починається…

ШМАТОЧОК НОВОГО РОМАНУ:

Золотисто-карий погляд його очей з якоюсь відвертою байдужістю оглядає мене. В юнака довгі та пухнасті вії. Тож очі здаються якогось шоколадного кольору.   

- Ти затримуєш чергу! – сичу на нього. – І через тебе я можу запізнитися на життєво важливу зустріч.

- Та невже? – хмикає він ледве не сміючись мені прямо в обличчя. – Тобто на мої права споживача наплюємо, головне, щоб ваша королівська персона встигла на свою «життєво важливу зустріч».     

- Я щось не зрозуміла, - фиркаю. – Ти зараз що, дозволяєш собі висміювати мене привселюдно?

- Я? Як би я собі міг це дозволити? – розводить він руками. – Хіба можна простому смертному обговорювати таку ділову пані?

- То ви каву брати будете? – подає голос із-за прилавку продавчиня.

- Так, - відповідає юнак. – І книгу скарг, будь ласка!

Вона ставить перед ним каву в паперовому стаканчику. А потім вказівним пальцем показую кудись за моєю спиною.

- Книга скарг он там, - бубнить вона.

- Дякую! – промовляє юнак, хапає стаканчик й обминає мене, щоб пройти у вказаному продавчинею напрямку.

І чи то через те, що кава виявляється гарячою, чи він заплутується у власних ногах через натовп, який створив, але саме в цей момент стаканчик вислизує з його долонь й падає додолу. А кава вихлюпується прямо мені на сукню. А її залишки потрапляють на моє взуття від Джимі Чу.

Від несподіванки мене аж заціпило. Витріщивши очі, дивлюся на невелику пляму на сукні, яка розростається з кожною секундою.  

- О Господи! – голос подруги виводить мене з трансу.

Юнак округлює очі й підіймає руки догори.

- Вибач! – белькоче він, торкаючись моєї сукні. – Зараз все виправимо. У вас лимонна кислота є?

Це вже запитання до продавчині.

Та невдоволено поглядає на нього, але протягує пакетик. Що він збирається робити?

Дивлюся, як він розриває пакетик. І… О господи!

Задирає мою сукню у висипає на неї кислоту.

- Прибери від мене свої руки, - кричу на нього, висмикнувши спідницю власної сукні з його долонь. А порошок в’їдається в пляму. – Ти взагалі придурок?

Тож до 07 липня, любі друзі!

Всім гарного дня! Мирного неба над головою, здоров'я та щирих посмішок! Ви - найкращі!