"Це не чесно, для передісторії персонажа ти взяла свою власну історію! Тепер я не можу сприймати його відсторонено, адже він, буквально, ти!!!" — пише мені друг, щойно прочитавши "@zorke_oko або Боєць невидимого фронту".
Так, друзі, мабуть це не чесно, але я це зробила. Михайло — не просто аморфна людина, яка не будучі у зоні бойових дій втратила все, через війну. Михайло — це я, у котрої немає життя з того доленосного 24го лютого. 

Замість анотації залишу тут, мабуть, цитату:

Першого березня моє життя було зруйноване. В завод прилетів сфнаряд. Компанії не існує. Цей понеділок мав стати моїм святом, новенький офіс, шкіряне крісло, дорогий робочій комп'ютер… все це перетворилося на попіл, яким покрилися дахи навколо підприємства.
Я знов закурив того дня, хоча обіцяв мамі, що кинув назавжди, я купив пляшку горілки, хоча п’ю тільки шампанське на Новий рік. 
Невдовзі моє ідеальне життя перетворилося на вічний перегляд ТікТоку і вічний репост новин з фронту. Здається, в телеграмі я побачив пост про Інтернет Війська України, робити було нічого, тож я швидко захопився невеличкими завданнями, які вони давали мені. 

Чекаю ваших відгуків та, обов'язково, зауваженнь щодо обкладинки, бо я роблю їх всі сама і не можу збагнути чи все роблю правильно!