Знижка на фантастичний роман "Світи під ногами"

Хочу порадувати вас, любі читачі, сьогодні знижкою у 25% на мій фантастичний роман "Світи під ногами".

Разом із моїми героями ви побуваєте у спекотному Єгипті, таємничій Мексиці і неймовірному Перу.

І невеликий фрагмент з такої подорожі.

***

Олександр прокинувся дуже рано – розбудила цікавість. Він так довго чекав на цю мандрівку, що на деякий час навіть забув, за яких обставин опинився на іншому боці світу. Поснідавши черствими пиріжками місцевого виробництва, які вчора про всяк випадок купив у супермаркеті, він попрямував на автовокзал.

Від Мехіко до Пуебли було кілометрів дев’яносто. Мальовнича дорога пролягала досить високо, десь на висоті двох кілометрів. Так високо Сашко піднімався нечасто, у Карпатах далеко не всі верхівки сягали такої позначки. А тут така висота була загальною нормою.

Столиця штату, друге місто після Мехіко по чисельності мешканців, знаходилася поміж чотирьох активних вулканів. Кажуть, таке нахабне місто єдине на всьому світі. Снігові нашарування поблискували у сонячних полисках. Білі, сірі і блакитні хмари, наповнені дощем, огортали схили, лягали на гірські боки, шкрябались об верхівки. І тому гори інколи видавалися дивними, а інколи і похмурими, щойно сонце ненадовго ховалося за хмарки.

Дивлячись на краєвиди, Олександр подумав, що, опинись на місці давніх будівничих, теж обрав би це гарне місце для поселення. Давні не лякалися сейсмоактивних зон, вміли захищати від коливань свої споруди складною кладкою, а саму живу енергію Землі трансформували для власних потреб.

Місто зустріло хлопця звичними для цієї країни яскравими будівлями усіх кольорів веселки і багатолюддям. Більшість мешканців були метисами: на них позначилося поєднання крові індіанців та іспанських переселенців. Але Назарчук швидко звикав до людей, не схожих на більшість громадян його рідної країни, і розрізняв їх між собою. Мав цю особливість ще з дитинства, тому дуже дивувався, коли в тих же азіатських фільмах одногрупникам усі актори видавалися на одне лице.

Колись Пуебла називалася трохи інакше, вже у тій історії, про яку без побоювань пишуть у підручниках, – Пуебле-де-лос-Анхелес або Анхелополіс, "Місто Янголів". І чомусь, дивлячись на це світле і яскраве місто у гірській чаші, Сашко впевнено думав, що ця назва значно більше пасує цьому давньому людському поселенню, ніж американському аналогу. У далекому Лос-Анжелесі грали і вдень, і вночі, пили, заводили нетривалі стосунки. А у поєднанні з наркотиками гра, жадоба багатства і бажання володіння іншим тілом чи навіть душею ставали широкою дорогою до пекла.

Ніби ще в минулому житті Олександр читав, що у Пуеблі хотіли побудувати стільки храмів, скільки днів у земному році. Не вдалося, але храмів тут було дуже багато. Та знайомство з культовими спорудами відкладалося. Головною метою хлопця тут було дещо інше.

Сашко пересів на інший автобус і за двадцять хвилин був у Чолулі, значно меншій за Пуеблу. Нині Чолула набула статусу студентського містечка, галасливого і такого ж світлого. А, може, це просто був такий день, що все бачилося кольоровим і радісним.

Головних принад для туристів у Чолулі було дві.