«Казки Заповідного лісу. Ядвіга.»

- Антипе, я тебе в гості не запрошувала. Щось ти зачастив у моїй криниці плавати. Я між іншим воду звідти беру, щоб пити, а після того, як там твій хвіст бовтався, пити її я не зможу, гидко. Я після минулого твого візиту близько години витратила, щоб криницю знезаразити, тепер, що знову? - підійшла ближче Ядвіга уперши руки у бока. - Хочеш ще раз довкола землі пробігтися?

А коли водяного зблизька побачила, та краще розглянула, аж присвиснула. Краса! У Антипа знатний фінгал налився під оком. Великий такий, усіма кольорами веселки грає, а ще ніс зламаний. Вона на борт колодязя присіла, підняла голову Антіпа, в різні боки покрутила, ніс роздивляючись.

- О як! То як же тебе згараздило? Русалки не поділили, загралися, вирішили, що нікому не дістанешся? Чи хтось до дружини своєї приревнував? - за ніс його різко вхопила, та миттю вправила, а другою рукою зразу же чари зцілення наклала, щоб зрісся.

Антип завив, вивернувся з її рук, та за ніс схопився скривившись. Потім, коли зрозумів, що носа йому вилікували, трохи заспокоївся та видохнув.

- Фінґал зведеш? - помацав він його рукою та так на Яду глянув.

- Так ходи, він тобі йде, - усміхнулася Ядвіга. - Гарного потроху, а то звикнеш. Ти чого приперся?

- "Дикуну" своєму скажи, щоб більше до мене не сунувся, - знову око бережно погладив водяний.

- Почекай, це Фініст тебе, чи що? - підняла брови Ядвіга.