Збірка оповідань (фєнтезі та фантастика)

Картина, яка відкрилася нашим очам, з одного боку здивувала, а з іншого стало насправді страшно. На березі річки, прямо біля кромки води росла стара велика верба, і одна з її гілок, не витримавши пережитої негоди, надломилася, впавши у воду, придавивши своїми кронами справжнісіньку русалку. Так, саме справжнісіньку русалку, он і хвіст її видно, з води сторчить, а поряд з нею ще одна істота, якої в принципі існувати не повинно у нашому світі. Ну, не вірю я в казки! Чи мабуть вже треба казати «не вірила»? Адже ці казки від мене за десять метрів стоять, або точніше лежать.

Русалку цю величезний чоловік звільнити намагається, товсту гілку піднімаючи акуратно. І все б нічого, та тільки в чоловіка цього волосся зелене, як трава, а на голові ріжки невеличкі стирчать, одягнений він теж дивно. Ноги босі, штани на ньому тільки з мішкуватої тканини, а груди голі, без сорочки. Та мабуть він і не знав що то таке «сорочка», он який засмаглий! Чесно, помилуватися там є чим, і навіть цікавість такий крайовид розпалює, хочеться подивитись на його спину, а хвіст там є? Та тільки інстинкт самозбереження пищить, ноги робити треба і що швидше ми це зробимо, то краще для нас.

Добре, що ці істоти зайняті і моєї появи не помітили, а Петро ще з чагарниками воює.

Я назад тихенько позадкувала. Та тільки день явно не мій сьогодні виявився, треба ж було ногою на пересохлу гілку наступити, такий тріск пролунав... Чоловік із русалкою на мене свої погляди перевели, стоять дивляться, а я на них. Він навіть гілку, яку притримував, від несподіванки кинув назад, знову придавивши хвіст русалки. Ось вона від обурення та болю і крекнула, а він винно на неї покосився, визначаючись мовчки собі що йому далі робити? Звільняти русалку або мене наздоганяти та голову відірвати. Сильно в нього красномовний погляд був, не лагідний.

 А я, що я, активніше задкувати почала, навіть розвернулася, щоб ноги зробити швидко, чого мене наздоганяти, своїми справами тут нехай займаються.

А тут як на зло Петро з-за гілок шипшини вийшов, я в його груди з розмаху і тріснулась головою, він-то дурень здоровий.

- Очманіти, - видало це непорозуміння, потягнувшись до смартфона, щоб фото зробити.