Як покинути колишнього? У Анні вже є рішення, що робити з Остапом. А як би вчинили ви?

Приєднуйтесь до історії "Газетярка для олігарха"



Уривок з нового розділу

Дорогою з магазину я йшла втупившись в телефон, тому не помітила камінь бруківки, який хтось вийняв і ніби спеціально поклав на моєму шляху. Я зачепилася і впала випроставши руки вперед.

Телефон кинуло подалі від мене.

— Срана бруківка, — прошипіла вголос.

— Вам допомогти? — почула чоловічий голос, але побачити одразу не вдалося.

Чоловік у діловому костюмі швидко взяв мене за плечі і підняв поставивши на ноги, ніби ляльку.

— Дякую, — пробурмотіла.

Він швидко побіг за моїм телефоном і вже за мить я тримала його у руках.

— Дякую, — знову сказала, — Просто бруківка… Не можу її терпіти. Хіба я мушу перейти на кросівки лише через те, що комусь вона подобається? — бурмотіла, — Точно чоловік її вигадав.

Мій рятівник відверто засміявся. Його напевно тішила дівчина, яка впала через те, що задивилася в телефон при тому її спідниця добряче задерлася. Він напевно почуває себе героєм.

— Ні. Підбори Вам дуже пасують. Ходіть в них. Просто… — він захитав головою не вгамовувавши свій гарний настрій, — При цьому не дивіться в телефон.

Лише зараз я оглянула цього чоловіка, який нагадував багатенького піжона.

— Як скажете, — криво посміхнулася і направилася далі.

Телефон я сховала, аби не відвертав мене від процесу ходіння по клятій бруківці на підборах. От лише хотілося ще раз подивитися хлопця з яким у мене сьогодні побачення у суші-барі.

Звісно, я надіялась, що цей хлопець заплатить за мене, бо ж це він мене запросив. А в мене до того ж грошей не було. Тим паче на суші.

Читати новий розділ

 

Газетний гумор
Таргани можуть вижити за ядерної війни, а від удару газетою вижити не можуть. Це ще раз доводить, наскільки потужними є друковані ЗМІ.