Ось і останній розділ першої частини дилогії

Довгоочікуване примирення з батьками.

"Тато лише мовчки міцно пригорнув мене до себе та поцілував в маківку. Від здивування мої очі полізли угору. Невже все-таки почуття любові до рідної  доньки взяли верх. Щоб не впустити цей шанс, я як маленьке котенятко притиснулася до нього. Мамині слова були такі щирі. В очах був біль та відчай, який не відпускає її на волю. Вона ніби пташка, яка приречена до кінця життя сидіти в клітці, в повній безнадії вирватися назовні. За кожні свої помилки потрібно платити. Дорого платити. Життя як баланс. Повинен бути рівним."