Повернення блудної доньки:))

Усім привіт! Як же я за вами скучила! Нарешті, тепер маю змогу це все сказати. Мене дуже довго не було на сайті – пропала з радарів Букнету і на це були свої причини.

За час моєї відсутності тут багато чого змінилось, з'явилось багато нових, талановитих авторів і це радує. Але особливо приємно, що і «старі» автори теж залишились вірними своїй «альма-матері». Букнет - це не просто ресурс, де можна викласти свій роман, оповідання, вірш чи повість. Букнет - це своєрідний дім, де тебе навчають, ростять, як автора, підтримують і завжди чекають.  Тут є вірні друзі, товариші, соратники по цеху, і якби це не звучало, навіть, заздрісні конкуренти. Так, так, між стрічок блогів і переписок з критикою можна зустріти всяке й зробити висновок – критика і конкуренція – змушує рости у майстерності написання, задумуватись над особливими ідеями (щоб було не як у всіх), вступати в коаліції з більш досвідченими товаришами для того, щоб вийшов шедевр. І це все для того, щоб читацькій аудиторії було цікаво, легко, весело і розрадило їх хоч на кілька годин. Особливо це важливо зараз. 

Що ж до мене, то коротко про те, де ж я блудила усі ці місяці:))

Спочатку, я «на спір» зі свої чоловіком, влаштувалась на роботу. Так, маю такий недолік, щось комусь доводити. Думала, що мене не візьмуть у цю структуру, а чоловік був упевнений, що візьмуть. Так і вийшло, не з першого разу, бо там був конкурс не для мене, оскільки переводили вже працюючого працівника на вищу посаду (хто працює у держслужбі, то знає), але після результатів перетелефонували і повідомили, що тут же оголошують наступний і мене беруть. Я в шоці, діти в шоці, коти (у мене їх два) взагалі в істериці. Як тепер без мами? Це ж мами не буде вдома, от приходиш зі школи, вулиці, роботи, а тебе не чекає гарячий обід, прибрана квартира і помитий посуд. Хто ж корму насипе котякам і поміняє лотки? Хто подивится до хомяка, про існування якого знає тільки мама? Хто будитиме і годуватиме усіх сніданком і з усмішкою збиратиме ланчбокси, бутерброди, каву в термос і наздоганятиме із забутим змінним взуттям? Хто водитиме дітей на додаткові заняття? Всі в шоці, один чоловік радів, що виграв. Ну і за разом підняв мою самооцінку. Радів не довго... Дома мене не було, а коли являлась, то вже сил не було не те, що на творчість, а і на родину. Праця хоч і не фізична, але важка емоційно і розумово. Постійно за все переживаєш, бо кожний «втик» вилазить боком. Та то таке.

Тільки більш-менш наладила побут з роботою (самі вставали, гріли сніданки, шукали обіди по лотках в холодильнику, мили по-черзі посуд, навчились користуватись пралкою, коли зрозуміли, що чистий одяг сам по-собі не зявляється, як було раніше, вертались за взуттям, їздили самі на додаткові, злились, кричали "звільняйся", але я трималась і все ж вирішила, що на роботі цікавіше і вільніше), почався ковід – другий сезон. Я по життю взагалі оптимістка ну і тут, коли всі прививались, махнула рукою – думала : « Скільки того ковіда?» Перехворію швиденько, а може і взагалі стороною обійде. Не обійшло. Двічі з переривом у три тижні важко перехворіла обома, доступними в Україні типами. Ледь не втратила слух. Слава Богу діти відбулись легким переляком, чоловік взагалі пошмаркав три дні, а я от – оптимістка – по повній. Тому моя вам порада- не жартуйте! Отак віриш в краще, а потім випадаєш із життя на два з половиною місяці. Добре, що хоч не на завжди:))   

Ну, а потім… 24 лютого 2022 року. І тут все взагалі полетіло далеко за шкалу оптимізму. Моє життя, як і життя всіх українців різко змінилось. Тепер усім важко і кожний має пристосовуватись до нових реалій. Щиро співчуваю усім, хто змушений був шукати прихистку в інших країнах, втратив дім чи близьких людей. Ця втрата важка і непоправна. Кріпіться й мужайтеся, моє серце поруч з кожним з вас. Сумую разом з вами. І разом з тим, я вірю в добро і переконана, що ми вистоїмо у цій боротьбі, бо інакше неможна.  

Мені пощастило. Я і мої близькі люди всі живі й здорові. Я лише змінила місце проживання, але залишилась в Україні. Було куди їхати і де жити на більш безпечних територіях. Звісно, звільнилась з роботи (ще не зрозуміла чи добре чи погано) і як наслідок- знову з'явився час на творчість. Оговтавшись від першого шоку,  зрозуміла, що потрібно щось робити, потрібно писати.  Воно-то зараз, начебто, і не зовсім до цього, є й нагальніші потреби, але, як виявилось, психологічна підтримка й розрада є дуже важливою. Якщо хтось читає наші книги, значить вони комусь потрібні саме зараз і саме тут. Тому відшукавши свою музу в старих, подертих валізах, я знову сіла за роботу. Так, за час відсутності, я вшент розгубила свою аудиторію і змушена починати спочатку, але надіюсь, що поверну свого читача й зацікавлю нових читачів цікавими історіями. Планів багато, час є, головне, що небо було чистим. Мирного неба вам і Божої ласки:))