«герба національного тойво»

Я не завжди бачу результат своєї роботи одразу. Найчастіше навіть не дивлюся на них, бо підробляю копірайтером. А це, якщо ви не знали, одна з найкорисніших професій сьогодні. Настільки корисна, що стоїть в одному ряду з волонтерством, військовою службою, ДСНС та медиками.

Можете звинуватити мене в черговій провокації, але ви не усвідомлюєте скільки роботи зробили українські копірайтери в цю війну. Вони, буквально, на ряду з дипломатами воювали на цивільному фронті по всьому світу. Інформаційні агенції витрачають купу грошей на рекламу в соціальних мережах та веб-сайтах. Доносять до світу інформацію. Жахливі кадри розтрощених міст, полонених, поранених, історії біженців і так далі. Та я вас зібрав тут не для цього;)

Моє почуття гумору завжди рятувало від навали критики. Як робочої, так і “простого люду”. Тут сам Боженька дав, а я тільки розписався. Фідбек від колег відрізняється від фідбеку споживача моєї роботи. Будь-то опис китайського товару в інтернет-магазині чи сюжетна лінія.

Наративний дизайн і геймдизайн, яким я шалено захоплений, познайомив з великою кількістю цікавих людей. Ми часто сваримося працюючи над чимось одним, бо хочемо зробити все добре. Проте в ігровій індустрії є цікава приказка: «Процес створення гри це завжди роздуми як можна було зробити краще, але вже після релізу».

Ми даємо фідбек один одному з приводу ігрової механіки, мислимо чи це зручно і так далі. Чи очевидний цей сюжетний поворот? Чи цікавий цей діалог? Чи інформативна ця записка? І я ніколи не задумувався над ідеями, які приходять в голову. Беру собі та й “розганяю” до якогось привабливого стану.

І ось, нарешті, я отримую фідбек від читачів тут і зараз. Що дуже важливо. Фідбек на вагу золота. Читач не завжди задумується про те, щоб дати зрозуміти автору чи в правильному напрямку той рухається. Добре це чи погано, роздумувати сенсу немає. Просто люди прочитали щось, і незалежно від того — сподобалося їм чи ні — рухаються далі. А ти сиди і думай, сподобалося чи не сподобалося? Треба трошки інакше? А як? Я не знаю як покращити твір.

І ось мої перші коментарі під дебютною книгою;) «Хто це пише???», «СБУ вам в подарунок!!!» і ще декілька лайтових;) Я спочатку подумав: «Мабуть треба переписати». Клянуся. Так і було. А потім згадав вічну проблему коміків. «На які теми не варто жартувати?». Жартувати можна на будь-яку тему. Будь-яку, “прописью”;) Головне, щоб жарт був смішний. Навчитися писати смішні жарти не важко, є безліч літератури на цю тему, кому цікаво. Американські сценаристи та стендап коміки знають, як вирвати з глядача “ржаку”.

І ось сиджу я, роздуміючи, якщо можна жартувати на будь-яку тему, то чому не можна писати на будь-яку тему? Головне правильно її розкрити. Я завжди стримувався, щоб не ділити читачів на розумних і ні. Я не вірю в це. Все завжди впирається в читацький досвід. Хтось читав настільки круті інтимні сцени, що всі інші просто “літери з комами”, а для когось і назва книги на межі геніальності.

В своїх провокаціях людей до чогось, маніпуляціях я ще не досяг чогось путнього. Але я вчуся. І цей урок я теж запам’ятав. Коли людям щось болить, потрібно показувати, що у них бо-бо. Під несхвальними криками, матюками, можна і пару бійок влізти (удар у мене уухх).

Я — саркастичний санітар української літератури та її споживачів. Ніхто не буде мені вказувати, які слова писати. Це моя робота, це мій хліб. І я один з небагатьох, хто може собі це дозволити, тому що, на відміну від багатьох інших, за моєю спиною багаторічний досвід і знання; на відміну від блазнів, що намагаються показати себе крутеликами. Круті хлопці доводять, що вони круті діями, а не словами.

P.S. крутіша за мене тільки модерація Букнет, яка зносить блоги без пояснення причин;)) Хто б ти не був чи не була — я тебе почув;)) приходь в коментарі познайомитися;)

Назва блогу це цитата з оповіді Леся Подерев’янського «Феномен датського кацапізму».

Дякую за увагу;