Лагерта. "Імперія. Пісня еліті".

Не знаю як – а мені писати 500 слів в день важко. Сюжет «Імперія. Пісня еліті» вже давно опрацьований в загальних рисах, але в деталях я загальмувався з написанням. Розумію причину творчої кризи – банальна фізична змореність.

В голові вигадую продовження, але відкидаю, бо хочу а першу чергу писати для себе, оскільки вже довго пишу – значить використовую основний мотив, писати так, щоб мріялося цими подіями мені.

Так дивно сталося, що якщо події я вигадую, то романтичну лінію – ні.

Так, я не одружений, але в моєму житті вже на протязі 32 років є дивні стосунки з прототипом Олени, які б бажав, щоб закінчилися сексом.

Та й дівчина, що є реальним прототипом Лагерти, з’явилася по часу тоді, коли мій читач прочитав уперше про неї.

Багато не співпадінь з реальними подіями, але чому я повинен писати правдиво в фентезі? Зрозуміло, що ні.

Реальна дівчина, що уособлює Лагерту, чорнява, темно карі очі, струнка та тендітна, а не русява з блакитними очима. Українська краса, якої немає ніде інше окрім України – пухкі щощки, українська будова обличчя. Вона й справді українська красуня. Хто уважно слідкує, знає, що я не одружений та маю самий мізерний досвід залицянь до дівчат, але немає бажання писати відверту маячню. Звернув на Лагерту аби отримати для книжки реальні приклади відмови моєму герою. Тут дві причини які я бачив, що відмовить: реально дівчина вродлива, та й між нами велика різниця в віці, вона мені годиться в діти. Але я забув як відшивають дівчата залицяльників, давно покинув справу отримувати неприємні відчуття та хвилювання. Але тут для книги треба!

Я 3 роки тому звернувся за допомогою до психолога, до якого я звернувся з ПТСР. Жінка-психологиня зайнялася боротися не з тим, що я погано сплю, а з тим, що я вірю, що я той чоловік, що нафіг не потрібен жінкам. За її словами мене війна анітрішечки не травмувала, я там почуваюся дуже комфортно, на відміну від людей, які мене реально травмують і завдяки яким у мене поганий сон. А вся причина в тому, що я не розумію людей, їх вербальних і невербальних сигналів. З неживою природою у мене все в порядку, і з власним тілом – я реально маю атлетичну будову, завдяки моїй військовій службі, яку мене психологи просять називати роботою. Тому ця психологиня першим мене вчила читати по очам, оскільки тут мої знання дорівнювали 0. Розповіла, що люди опускають погляд ще в випадку коли я доміную, коли визнають мою зверхність. Тому опущений погляд треба правильно прочитати – два варіанти, або визнають мою зверхність, або реально відчувають романтичні почуття.

Від реальної Лагерти я довгий час не міг добитися, щоб відвела свої очі від мого пильного погляду, щоб взнати її ставлення до мене. Казала психологиня, що можна взнати ставлення по тому, як відводять погляд, а поки дивляться в очі – нічого не відомо. Два рази я йшов і дивився Лагерті пильно в очі, й два рази вона не відводила, я був здивований сміливості дівчині. А йти назустріч їй довелося довгенько!

Психологиня наполягала, щоб я підходив тільки після зорового контакту, сказала, що я повинен цей погляд використовувати, оскільки у дівчат і жінок це не несе нічого такого, що виходить за рамки буденних речей та які їм подобаються. Всі читають по очам, а те, що я його не освоїв – це так само якби я б не навчився вимовляти слова.

Дивлюся та думаю: «Дукат, дивися та запам’ятовуй, зараз відіш’є красуня, а ти вставиш в книгу, й вже ніхто не звинуватить, що я пишу маячню!» На третій раз вже я стояв, а повз проходила вона. Дивлюся, знаю, що підніме свої очі вгору, а я вже буду залицятися для реальності книги. Але вона напрочуд при наближені опустила очі, подумав, що доміную, але похабцем та швидко підвела очі та поглянула, чи не дивлюся в її очі.

Все засраний сюжет!

Тільки психологиня не сказала, що не можна просто пережити цей закоханий погляд, у мене в грудях закалатало в грудях млосно. З’ясовується, що воно діє на обох.

І як вчила та психологиня, одразу треба переходити до розмови. Підійшов.

Лагерта увесь час сиділа з очима на долівці, тільки іноді підводила погляд щоб поглянути в мої очі.

Але сюжет вже продумав, і тому я в романі збрехав, що вона підняла очі.

Думаю, моя героїня Олена далеко, та й ну її, вже давно по ній сохну, вистачить, тут красуня поруч та не відшила.

Почав заходити цілеспрямовано, Лагерта ж і сказала, що заміжня. Розпитав як з чоловіком познайомився. Думаю, нормально, те що треба – гарантовано буде відшивати.

Було небезпека бомбардування – всі спустилися в укриття. Я сів поруч з Лагертою. Як було незручно, але я старався дивитися в її очі. Вона відхилилася, я ж в інший бік подався, вона зручно простяглася, я ж незручно подався уперед, бо нікуди я не міг більше податися від неї. Вона постійно тримала очі опущеними, періодично підводячи аби подивитися в мої очі.

На своєму бронежилеті вона видивилася нитку.

Вона увесь час, що я її усяку маячню розповідав – так мило гралася з тією ниткою! Мені було дуже приємно!

Пройшло декілька днів. Пішов з хлопцями у столовою, тому й сів обідати з ними, оскільки гуртом сіли. Вона ж за сусідний стіл. Так і не поглянула в мій бік.

Я розчарувався – вона добряче турбує моє сердечко!

Вже стала, крадькома поглянула, чи не дивлюся на неї, ледь помітно це зробила. Так само глянула другий раз. А переконавшись, що я дивлюся на неї – якось зраділа, цього було важко не помітити, та вже тільки мені побажала «Смачного»!

Не знаю, як будуть розвиватися стосунки з героями мого роману, Кирилом і Лагертою, а реальна Лагерта схоже мене в себе добряче закохала! Психологиня не сказала, що всі ці речі однаково на обох впливають, а мені здається, що на мене сильніше. Маю надію, що свої почутті в романі зможу близько до реальності передати!