Про "загублений світ" та "ефект метелика"

Паралельні світи, нерозв'язані загадки, таємничі убивства, люди, які не ті, за кого себе видають - і все це трішки приперчене романтикою та містикою))

Так, сьогодні я пропоную прочитати мій роман з циклу "Химерні історії" - "Завтра буде вчора"

До кінця доби на нього діє знижка 25% - книгу можна придбати усього за 26 грн!

Як завжди, пропоную невеликий уривок для вас:

Я розплющила очі і побачила, що надворі вже пізній ранок або навіть день. Сонце розкреслило підлогу золотавими візерунками, крізь прочинену кватирку долітало бадьоре цвірінькання горобців на вишні за вікном. Я повернула голову — і побачила, що Юрина половина ліжка порожня. Зазвичай я вставала першою, а він любив подрімати довше. Але сьогодні щось я заспала. Мабуть, чоловік уже пішов у душ, або на кухні готує каву, щоб зробити мені сюрприз.

Я згадала вчорашній день — і від серця немов хлюпнула тепла хвиля, досягла кожної клітинки тіла, викликала легке поколювання в пальцях рук та підошвах ніг. Хотілося співати, танцювати, говорити різні дурниці. Подібного відчуття не траплялося зі мною дуже й дуже давно. Відтоді, напевно, як я була закохана в Юру та увесь тиждень чекала вихідних і зустрічі з ним, а наближення п’ятниці відчувала ось саме так — наче терпли і ставали чутливішими пальці… здавалося, я перетворювалася у щось на зразок антени, котра приймала випромінювання біотоків від коханої людини і передавала їй якісь свої сигнали. 

Передчуття чогось хорошого, приємне здивування, як у дитинстві перед Новим роком, не покидало мене й тоді, коли я піднялася з ліжка, накинула халат та зазирнула до ванної кімнати. Юри там не було. З кухні теж не долинало ні звуку. Я відчинила засклені двері і побачила  звичну картину —  жодних слідів романтичного сніданку, та й самого Юри не було.

Чи я відчула розчарування? Не знаю, скоріше, ні. Гарний настрій і спогади про вчорашні події все ще мандрували моїми жилами, перетворюючи кров у бульбашки шампанського. 

“Мабуть, він захотів щось купити і вискочив у магазин”, — подумала я і пішла в душ. Вимила голову, почистила зуби, переодягнулася в шорти та футболку й повернулася на кухню. Ввімкнувши чайника, підійшла до вікна. За ним сяяв розкішний літній день. Прижовклі від травневих холодів рослини під яскравим сонцем та тропічними зливами прямо на очах мінялися в кращий бік. Так само,як змінилися на більш позитивні мій настрій і світовідчуття.

Листя на деревах стало насичено-зеленим, квіти, нарешті, дружно порозкривали пелюстки, умите дощем небо аж очі вбирало від чистоти своєї барви. На подвір’ї галасували діти — зовсім маленькі робили пасочки у пісочниці, трохи старші — гралися на гойдалках та  спускалися з гірки. На лавці сиділи їхні матусі, повтикавши носи в телефони. Юри ніде не було.

“Та куди це він подався з самого ранку?” — здивувалася я.  Наче вчора не говорив, що має якісь справи. Хоча, може просто забув. Не захотів мене будити, вирішив пізніше зателефонувати і сказати, куди йде і коли повернеться.

Я попрямувала до спальні й принесла свій телефон — пропущених дзвінків на ньому не було. Завагалася — може, самій набрати Юрин номер? Але потім передумала, бо знала, що він не любить, коли його контролюють і допитуються: “Ти де?” Захоче — сам розкаже. Може, дійсно, роботу шукає, пішов на співбесіду, а мені не сказав, щоб у випадку відмови я його не “пиляла”.

Скоріше за все, саме так і було. Ну що ж, почекаю. З такою думкою я заварила собі чаю та дістала з холодильника домашній сир, додала трохи йогурту і перемішала. Зазвичай таким був мій сніданок. Але захотілося додати ще цукру. І, кинувши погляд на стіл у пошуках цукорниці, я побачила те, на що досі не звертала уваги — аркуш паперу, складений вдвоє і поставлений коло стіни у вигляді “хатинки”. На зовнішньому його боці розмашистим Юриним почерком було написано “Ліні”.

Розгортаючи записку, я все ще не очікувала якогось підвоху. Думала, що це якраз пояснення Юриної “пропажі” — він написав, куди йде — на пошуки роботи, чи до крамниці, чи, може, до Паші у якихось своїх справах....

Але варто було прочитати перші рядки, як у мене відразу перехопило подих, і серце забилося часто-часто, аж в очах потемнішало, і я присіла на стілець, розгублено туплячись на дивний лист…

Цікаво дізнатися, що ж було в тому листі?

Продовження — ТУТ

Натискайте кнопку "Відстежувати автора" у моєму профілі, щоб не пропустити жодної знижки та новинки!

Приємного читання та гарного літнього дня!