— Не потрібно, Томе. Зупинись. Будь ласка.
Я старалась привести своє рване дихання в норму. Зупинити ті дії, які були настільки приємні, що тримати себе в руках було дуже важко.
— Тобі неприємно? — він зупинився, але все ще не відпускав мене.
Його зелені очі, не моргаючи, дивилися на мене, чекаючи відповідь на своє запитання.
— Не в цьому справа. Просто... Я так не можу. Пробач.
Том відпустив мене та відійшов на кілька кроків назад, все ще тримаючи в полоні мій погляд. Хворобливе тремтіння ніби током вдарило моє тіло. Понад усе, мені хотілося знову обійняти його, відчути тепло його обіймів та губ, але моя гідність не могла дозволити собі такої розкоші.