Остання знижка від Дракула перед фіналом!

Оголошую останню знижку на роман "НАРЕЧЕНА для ДРАКУЛИ" на честь початку літа,

1 червня! Фінал наближається, та з півмісяця ще "повоюємо", чекають найгарячіші сутички, найцікавіші моменти, несподівані повороти! Стільки запитань...

Чи вб'є дракон князя вампірів Васила?

Чи покохає Маріанна того, хто вимушено став її законним, вінчаним чоловіком?

Чи вдасться позбавити світ від небезпеки вампірського нашестя?

Чи перетвориться Алекс після ініціації на бездушного монстра?

Та багато інших запитань, які поки не мають відповіді...

Маленький подарунок - уривок з наступної глави:

Картина, що предстала перед нашими очима, вражала.

Величезна зала з куполоподібною стелею, розписаною фресками зі страшними сюжетами, де фігурували кровопивці та їхні нещасні жертви. Тисячі свічок по усіх стінах та у високих стоячих канделябрах. До того ж одні свічі були чорні, інші – червоні, червоні горіли чорним полум’ям, а чорні – червоним, і вони перемежалися, утворюючи невідомі мені знаки.

Коло однієї із стін на дебелих ланцюгах висів безсило Алекс. Крім того, його ще й тримало кілька вампірів, зафіксувавши, щоб не міг і поворухнутися. Перед ним, трохи поодаль, стояв спиною до нас князь у чорному костюмі з червоними оторочками, широко розставивши ноги та склавши на грудях руки. Коло самого княжича на довгому столі лежала юна білявка у білій довгій сукні, бліда, непорушна, та ще жива, бо вії її злегка здригалися, а маленький ротик час від часу відкривався. Обличчя жертви відображало безмірну насолоду, як і зі мною було, коли Георг повільно вбивав мене, випиваючи кров. То якийсь вампірячий наркотик, який вони можуть вприскувати при укусі. Мабуть,  Васил вкусив дівчину, щоб ввести її у потрібний стан, але зараз він просто спостерігав за дійством.

Я побачила, що у нещасну увіткнутий шприц і тонкою трубочкою тече кров. Ще один вампірюга тримав ту трубочку, засунуту до рота майже непритомного Алекса, і княжич ковтає живу гарячу кров, важко, повільно, але ковтає.

Ми запізнилися. Ініціація вже почалась. Та це не означає, що я не спробую її зупинити, якщо навіть Алекс вже перетворився у кровопивцю…

Не знаю як, та я помщуся. Помщуся князеві Василу за Стаса. Помщуся за Алекса. Помщуся за свою матір. Помщуся за свою зламану долю. Помщуся за усіх відьом Мунтеану, які віддали свої життя, аби вберегти людство. Помщуся за усіх, загублених вампірами. Помщуся за усіх, чию кров ви пили, нелюди! Гнів, мов цунамі, захоплював мене, заставляв дрижати кожну клітинку тіла, затоплював свідомість, видавлюючи усі інші думки.

- Маріанно, твої сині очі стали чорними! – ніби крізь вату почула я голос Влада. – Не піддавайся гніву! У гніві Мунтеану стають неадекватними! У гніві у далекому минулому відьма викрикнула прокляття, яке століттями вбивало її ж нащадків! У гніві ти можеш наробити такого, що не зможеш пробачити собі до кінця життя!