Новий розділ "Коли опустяться сутінки".

Вітаю, дорогі друзі та читачі. Через брак часу вийшла певна затримка нового розділу. Тепер намагаюсь спланувати час написання книги (все ж до завершення подання робіт на конкурс залишилось не так вже й багато часу), щоб нові глави публікувались нехаотично, як це було до цього, а в певній періодичності. То ж постараюсь викладати нові роздіил що три, чотири дні. Про що обов"язково попередньо повідомлятиму у блогах і на сторінці у "F". Дякую за Вашу увагу. Мирного нам усім неба.

І уривок для апетиту)

Марко глянув у одну сторону, тоді в іншу, вагаючись куди йти. Врешті, він пішов засніженою вулицею, в кінця якої виднівся ліс, що сосновими і ялиновими шпичаками впирався в небо. Просто над деревами висів срібний диск місяця. Він був непропорційно велетенським. Віяло від нього холодом. Та це був не звичайний холод. Він не відчувався шкірою, навіть подих, на диво, не супроводжувався парою. Холод охоплював зсередини і розповсюджувався по тілу, немовби у венах текла не кров, а безліч дрібних крижинок.