Рада вітати всіх, хто забрів на цей блог

Довго мені довелося збиратися з думками, щоб написати цей блог.

Минуло вже достатньо часу з моєї останньої публікації, і за цей час багато чого сталося. Усі плани були зіпсовані й відійшли до другого плану. Кілька місяців я не могла доторкнутися до жодної книги, навіть для простого читання. Про письменництво я зовсім мовчу.

Планів у мене особливих поки що немає, мозок просто поки що відмовляється працювати. А емоційні гойдалки все ще присутні у чаті. І не дивлячись на все це на мене чекає закінчення університету, іспити тощо. Що ж удачі мені.

А поки у мене проходить сесія, я намагаюся як-не-як повернуться до нових глав. Так повільно. Так, не так гарно, як хотілося б. Але мало по мало я повертаюся до улюбленої справи. Ох, знали б викладачі, що замість підготовки до їхніх іспитів та заліків, я щось прописую в чернетках… Весело, одним словом. Шкода звичайно, що університетські роки добігають кінця і закінчуються вони не так яскраво, як хотілося б. Впевнена скоро все налагодиться.

А тепер що до глави. Як я вже згадала, я приступила до роботи, правда все йде поки що повільно. Якщо бути точніше, ще немає навіть половини, проте сценки вже вимальовуються. Сподіваюся, дописати її та відправити на редагування до кінця сесії. Щоб після закінчення був такий приємний бонус.

Дякую кожному котику, що продовжуєте читати ♡ ฅ • ω • ฅ

Якщо є бажання погладити котика ฅ • ω • ฅ, то можете підбадьорити його лайками та коментарями.

Усіх обіймаю ♡

P.S: Бачу поки я була відсутня, попередній блог (16.05.2022) був видалений. Що ж нехай, однако вірш з того блогу я поверну сюди.

16.05.22

Кричати!

Кричати так, щоб почув увесь світ.

Щоб заплющенні очі відкрили повік,

Щоб люди почули про біль вдалині.

Що серце вже рветься,

Надія ще тліє 

І мрія моя мене не покине.

Мері Малфо ©