Продовження попаданки!

Усім привіт! 

Оновлення книги Академія дружин драконів вже на сайті! 

                        Запрошую до прочитання 

поціновувачів фентезі, у яких присутні придворні інтриги, сильні герої, битви характерів та суперництво з дрібкою криміналу. 

У книзі присутні: 

#Академія драконів

#відбір фавориток 

#війна двох королівств 

#дракон і попаданка

 Коротенький уривок з п’ятнадцятої глави:

 —Ти не будеш носити це! —прямо як моя мачуха, мовило це драконисько. —І взагалі, де ти взяла цю сукню?

—Пошила. —я гордо задерла підборіддя, ще й груди виставляючи вперед.

—Надто відверта.

Густав дивився на мої ключиці, а коли його погляд підійнявся до моїх губ, тіло кинуло в жар.

—Ще й плащ лускою обшила. Приховала герб нашої династії. Ц, не добре це. —у його голосі чулась насмішка, у той час як погляд не виражав нічого, крім серйозності та суворості.

—Тебе це не стосується!

—Стосується, дикунко, стосується.

Я відкрила рота, ледь стримуючи нову порцію лайки у його адресу.

Він щойно назвав мене дикункою! І після цього хоче, аби я довіряла йому? Дзуськи!

—Йди до пекла, чудовисько.

Густав глухо засміявся, підходячи ще ближче.

—Оце так новина. Мммм. А ти знаєш, як раніше дракони обирали собі дружин?

Я відступила, не впевнена у тому, що хочу почути відповідь. Похитавши головою та зробивши ще один крок, я вперлась спиною в стовбур дерева.

Густав нахабно посміхнувся, впираючи руки бо обидві сторони моєї голови.

—Я тобі розкажу. Вони викрадали дівчат, що сподобались. Замикали їх у вежах на скелях, потім роками бавились з ними. Ти доросла дівчинка і зрозумієш, як саме. —я голосно ковтнула, підіймаючи голову та дивлячись йому у вічі. Густав був на голову вищий за мене, тому я вперше пошкодувала, що зараз не в туфлях на шпильках. —Якщо за три роки дівчина не вагітніла, її викидали у море, прямо зі скель. Потім викрадали нову жертву і так по колу, доки дівчина не народитись спадкоємця. Якщо народжує, і бажано сина, її оголошували королевою. Тому зараз, я думаю, ми ще дуже добре з вами поводимось. Даємо право вибору та не скидаємо зі скель.

—Але продовжуєте викрадати! —невдоволено пробурмотіла я, намагаючись відштовхнути чоловіка.

—Якщо після відбору ти не зміниш своєї думки, будь ласка, повертайся до свого нікчемного світу і живи там.

—Мій світ не нікчемний! —голосно вигукнула я, цього разу штовхаючи Густава ще сильніше.

Замість того, аби скорчитись від болю або хоча б відступити, він обійняв мене за талію однією рукою, а іншою притягнув до себе за потилицю. Коли наші губи зіштовхнулись, мої ноги затремтіли та відмовились слухатись. Густав дбайливо притиснув мене до себе, не дозволяючи звалитись прямо у цьому чортовому саду.

Спочатку поцілунок був болісним та приємним, але варто було чоловікові проникнути до мого рота язиком, як з губ зірвався стогін. Я й не відразу зрозуміла, що ці жалібні звуки створювала я. Ай все, горить хата, нехай горить й сарай!

Я обхопила його шию руками, щільніше притискаючись та поглиблюючи наш шалений поцілунок.

—Зупини мене. —він відірвався від мене лише для цих слів, починаючи цілувати ключиці. —Зупини, інакше сам я не в силах.

Моє тіло зрадливо затремтіло, і як би там не було, відпускати я його зовсім не хотіла.

—Зупини! —вкотре проричав Густав, різко втискаючи мене в стовбур дерева. 

Продовжити читання ТУТ! 

     Оновлення П’ЯТЬ РАЗІВ НА ТИЖДЕНЬ. До зустрічі на сторінках!!!

 Ваша Бетсі Прусс!