Умови контракту.

                   Вітаю, мої хороші!  

Запрошую вас до історії Всеволода та Соломії з книги "Умови контракту".

                              Анотація.

Соломія не замислюючись погодилася вийти заміж, за практично невідомого їй чоловіка, аби врятувати батькову компанію. Її коханий Ілля так і не повернувся зі стажування. Знайшов собі іншу. Недавно його мама приходила до неї та повідомила її про це, тож втрачати все одно нічого. Батько ж пообіцяв, що це не серйозно, лише потрібно аби вона погодилася. Натомість батько нареченого виведе їхню компанію з банкрутства.

Спочатку відмовлялася, а потім махнула на все рукою, стало жаль батькову дружину, та малих братика з сестричкою.

Чим обернеться для Соломії її бездумність? Чи не буде запізно все змінити?

.                        Уривок.

Прожогом кинулася з ліжка, Всеволод ледь встиг її зловити аби не впала ще раз. Притиснув до себе, так приємно було її пригортати. Різко звільнилася з його обіймів, великими очима дивилася на нього.

— Ти затяг мене в ліжко, в яке тягнув всіх своїх дівок?

Раптом запротестувала, виглядала так кумедно, з розтріпаними локонами, трохи розмазаним макіяжем, і у зім’ятій сукні.

— Тут, хоч постіль змінювали — Знову роздратовано запитала вона.

Її істерика забавляла його, та відповів щиро.

— Кожен день.

— Як ти міг? — Обурювалася дівчина. — І взагалі, чому я тут?

— Тому, що ти святкувала заручини з подругою. Добре, що прийшов вчасно, а то ще трішки, і було б два тіла, біля барної стійки.

Соломія великими очима дивилася на нього, а тоді з відчаєм глянувши на ліжко запитала.

— Ми, що спали в одному ліжку обоє?

— Так. — Холодно запевнив. — А ти досі у своїй сукні, і зауваж при чутках, які ходять про мене, я досі не зґвалтував тебе. — Зітхнув було не приємно, вона налякано дивилася на нього. — Не міг я тебе залишити, ні в готелі, ні з твоєю подругою.

— Невже, в тебе лише одна спальня? — Нахмурилася вона голос звучав невдоволено.

— Ні. Дюймовочко, я просто втомився і мені було спокійніше, коли ти поруч. І давай не зчиняй галасу.

Дівчина, кілька разів кліпнула великими красивими очима, і повільно ступаючи зі сходинок, подалася до вікна. Дивився їй у слід, було жаль — це дівча. З наляканого погляду розумів, що, мабуть, у такій ситуації вперше. Зупинилася й оглянувшись запитала.

— Де мої речі, ті, що були в готельнім номері?

Кивнув головою у бік м’якого крісла.

— Ось, все, що там було.

Розгублено дивилася на крісло, а тоді моргнувши глянула на нього.

— Можна, я прийму душ у тебе... — Опустила погляд, а тоді різко додала. — Але не там де усі твої...

Посміхнувся її бридливість, була такою милою. Подобалося, що піклувалася про себе. Любив охайність в жінках.

— Можна. Зачекай зараз проведу.

Повернувшись побрела до вікна, не міг відірвати погляду від неї, примхлива, тендітна принцеса, чомусь хотів виконати кожен її каприз. Справді, раніше за собою такого не помічав.

Порився в шафі, знайшов нові речі й підійшов до неї з ними. Лиш тепер звернув увагу на мініатюрну ніжку, а капці він приніс свої, сорок четвертого розміру. Знову посміхнувся, справді Дюймовочка, таких дівчат у нього ще не було. Красива мініатюрна фігурка, й ще та вдача.

— Ось візьми, все нове, ще з етикетками.

Обережно взяла з його рук, банний халат та рушник.

— Дякую.

 Не міг втриматися, щоб не пожартувати.

— Білизни немає, своє не пропоную.

Суворо заглянула в очі, й з осудом кинула.

— Це не смішно.

— Вибач. — Поспішно кинув і прикипів поглядом до неї, вона виглядала змученою. — Ти йти можеш?

— Можу. Тільки... — Опустила очі.

— Пити хочеш і голова болить. — Посміхнувшись запитав.

Лише зітхнувши кивнула головою. Не роздумуючи підхопив на руки.

— Що ти робиш? Я сама. — Налякано заперечувала, міцно тримаючись за нього.

— Розслабся Дюймовочко, мені не важко. — Несучи її на руках, почувався щасливим. Не пам’ятав коли носив дівчат на руках, а цю просто хотілося. Не така вона як усі, що в нього були.

— Всеволоде, пусти, не потрібно. — Тихо просила.

Навіть не збирався реагувати на її прохання, знав почувається вона не найкраще. Відпустив у санвузлі на першому поверсі.

— Ця кімната у твоєму розпорядженні. Почекай, пити тобі зараз принесуть.

Зітхнула й заглянула своїми красивими очима в його очі, наче до серця торкнулася довгими віями.

— Дякую.

— Будь ласка. Плескайся, а я у свій кабінет. Як закінчиш, попросиш Соню, — це моя економка, вона тебе проведе до мене.

Не міг відірвати погляду від цього дівчиська, така кумедна і така прекрасна водночас.

— Всеволоде. — Покликала його, відірвавши від спостережень.

— Що?

— Далі я сама.

Прискіпливим поглядом поміряв її, акуратно виставила. Не хотілося, та потрібно йти.

                                                    Читати тут

                                            Приємного читання.