Доброї ночі, мої читачі і колеги!

Знаю, що зникла на довго. В мене все добре, поступово виходжу з кризи(( Сподіваюся з вами також все добре. Молюся за всіх нас і за нашу Україну! Вітаю з Днем Вишиванки! Перемога не забариться!

А зараз перейду к найголовнішому: вже в суботу, 21 травня, хочу представити вам свою новинку. Роман 18+ з нотками криміналу (та не дуже страшно)))) Сподіваюсь вам сподобається.

Зізнаюся, книга ще не дописана і сподіваюсь на ваші вподобайки, адже це так надихає мою музу. Я писала довгенько (точніше більше не писала, ніж писала) і сьогодні прийняла рішення, що потрібно викласти щоб мати стимул до написання. Також вкотре вибачаюся за роман "Мрійниця", котрий на данний момент заморожено... от поки не можу писати цю історію, надто вже вона ніжна. А мені хочеться чогось запального))) 

Я колись вже писала блог про цю новинку та нагадаю вам, а також представлю невеличкий уривочок для підтримання інтересу ;-) 

Уривок

— Після моїх слів ти почала тремтіти і стиснулася, мов тут мороз.

— Все добре, — бубоню під носа.

— Не хотів образити. Давно не спілкувався з жінками. Певно втратив всі вміння та манери.

— Хіба у вас немає дівчини? — звісно це питання не по темі, але язик йде поперед моїх думок.

— Якби вона була, то ти б точно побачила, — допиває багряну рідину і ставить на рознос, який протягує офіціант. Дивним чином він з’явився не звідки. — Ходімо, — ледь торкається моєї руки. Струм проходить крізь долоню і я висмикую її. — Я прошу потанцювати зі мною.

— Я у вас працюю, — розгублююся.

— Зараз ні, адже ти тут гостя.

— Не думаю, що це правильно.

— А ти менше думай, — усміхається і нахиляється надто близько. Здається його губи торкаються вилиці. — Ні про кого не думай. Скажи собі відверто: хочеш потанцювати чи ні?

Прикриваю очі. Подих обпалює, слова приємно ріжуть слух, а венами проходиться насолода. Мій мозок зрадницькі кричить “так”. Відчуваю, що Євгеній Вікторович відсторонився, а так хочеться продовжувати отримувати запаморочливий лоскіт від теплого дихання.

— Тільки думай не довго, бо скоро музика скінчиться, — приводить до тями голос чоловіка.

Розплющую очі і бачу його міцну руку поруч зі своєю. Він чекає згоди. Так спокійно дивиться на мене і здається немає сумнівів, що відмовлю. Чоловік вміє приховувати свої емоції, але ледь помітна тривога таки вбачається в цих глибинах океану. Здається колір стає не ясно блакитним, а що миті темнішає. Авжеж, не думаю, що він звик до відмовок.
Не знаходжу сили на відповідь, тож мовчки протягую йому долоню. Не наважуюся самостійно взяти його руку, просто даю мовчазну згоду. Чоловік усміхається і робить все від нього залежне.

****

От така буде новинка. Чи вийде у цих двох щось? Тільки перешкоди є з боку героїні і вона не може віддатися почуттям сповна, хоч і протистояти їм надто важко. Якщо читали мій попередній блог в якому була анотація, то зрозумієте, що я маю на увазі під словом "перешкоди". 

Всім солодких снів! Спокійної ночі! До зустрічі в субботу. Чекаю вас на знайомство з цим романом)

Все буде Україна!

Ваша Натіко Маер.